Сучасна духовна наука! Що тільки збирається під її прапором! Що сходиться при цьому, і що бореться один з одним! Арена серйозних пошуків, малих знань, великих планів, марнославства і дурниць, безліч пустих хвастощів та ще більше безсоромного ґешефту. Із цієї плутанини розквітає нерідко заздрість і безмежна ненависть, яка зрештою призводить до підступної мстивости найнижчого ґатунку.
За таких обставин, звісно, не дивно, що багато людей відходять від цього шляху зовсім навіжених вчинків та поведінки, немовби побоюючись отруїтися, якщо матимуть із цим справу. Вони не так уже й помиляються, оскільки незліченні прихильники духовної науки своїм способом дій справді не виказують нічого принадного, ще менше – привабливого, – навпаки, все в них, швидше за все, закликає кожну людину інших поглядів до якнайбільшої обережности.
Дивно, що вся царина так званої духовної науки, яку зловмисники та невігласи часто плутають із наукою про духів, сьогодні все ще вважається певного роду вільною територією, на якій кожен може на власний розсуд безперешкодно, навіть розгнуздано та безкарно бешкетувати.
Її вважають такою. Однак досвід дуже часто переконував, що це не так!
Незліченні піонери в цій царині, котрі були настільки легковажними, що наважилися з лише уявними знаннями зробити в дослідженнях кілька кроків уперед, стали безпорадною жертвою своєї необережности. Сумно при цьому лише, що всі ці жертви впали, не зумівши дати людству хоча б чогось найменшого!
Кожен такий випадок мав би стати, власне, доказом того, що обраний шлях неправильний, тому що він завдає лише шкоди і навіть призводить до загибелі, але не приносить жодної благодаті. Однак із особливою впертістю продовжують триматися цих хибних шляхів, знову й знову приносячи нові жертви; навколо кожної знайденої порошинки заново пізнаного, самозрозумілого в ґрандіозному Творінні, піднімають великий галас і пишуть незліченні статті, які мусять відлякувати багатьох людей, котрі серйозно шукають, оскільки в них виразно відчутне лише невпевнене блукання навпомацки.
Усі попередні дослідження насправді можна скоріше назвати небезпечною розвагою з добрими намірами.
Ніколи не можна безкарно вступати на шановану царину духовної науки, як на вільну територію, не навчившись попередньо враховувати Духовні Закони у їх повному обсязі. Кожне свідоме чи несвідоме протиставлення їм, яке так само означає «недотримання», що є рівнозначним порушенню, мусить у своїй неминучій взаємодії вразити зухвалого, нечемного або легковажного, котрий недостатньо дотримується їх або не спроможний дотримуватися.
В неземне намагатися проникнути за допомогою земних засобів та можливостей є не що інше, як не ознайомлену із земними небезпеками недосвідчену дитину привести до дрімучого лісу й саму залишити там, звідки має шанс вийти неушкодженою лише відповідно для цього споряджена, вкрай обережна людина в розквіті сил.
Із ученими сучасної духовної науки за їхнього теперішнього способу роботи відбувається не інакше, навіть якщо вони у своїх намірах здаються цілком серйозними та справді лише заради знання багато чим ризикують, аби людям допомогти переступити межу, біля якої вони вже давно чекають, нетерпляче стукаючи.
Як діти, стоять ці дослідники сьогодні все ще перед нею, – безпорадні, обмацуючись, не здогадуючись про небезпеки, які щомиті можуть звалитися на них або через них на інших людей, якщо своїми незграбними спробами вони продовбають прохід у природній захисній стіні чи відчинять двері, які для блага багатьох краще б залишалися замкненими.
Легковажністю можна лише назвати це все, а не сміливістю, доки ті, хто хоче перейти межу, не будуть точно знати, що вони здатні здолати відразу всі ймовірні небезпеки не лише для самих себе, але й для інших.
Найбезвідповідальніше чинять ті «дослідники», котрі займаються експериментами. На злочинність гіпнозу вказувалося вже багато разів* (Доповідь №35 «Злочинність гіпнозу»). У іншого роду експериментах дослідники-практики в багатьох випадках роблять прикру помилку, коли, самі нічого не знаючи – бо інакше б її, напевно, не робили, – заводять інших дуже чутливих або медіумічних людей у магнетичний чи навіть гіпнотичний сон, аби тим тілесно наблизити їх до невидимих впливів «потойбічного» світу, сподіваючись у такий спосіб багато чого почути і спостерегти, що в стані цілковитої денної свідомости згаданої піддослідної особи було б неможливо.
У принаймні дев’яносто п’яти випадках зі ста вони таким чином наражають цих людей на велику небезпеку, з якою ті ще не готові впоратися, оскільки кожний спосіб штучного сприяння зануренню в такий сон є зв’язуванням душі, яке змушує її увійти у стан чутливости, що переходить межі, допустимі за її природного розвитку.
Наслідком є те, що жертва експериментів несподівано душевно опиняється в царині, в якій вона позбавлена свого природного захисту через штучне сприяння або в неї немає цього природного захисту, який може виникнути тільки завдяки власному внутрішньому здоровому розвиткові.
Мусимо таку бідолашну людину образно уявити так, ніби вона стоїть оголена, прив’язана до стовпа, виставлена як приманка на видному здалеку місці в небезпечній місцевості, аби там притягувати до себе невідоме життя та діяльність, навіть дозволяючи впливати на себе для того, щоб вона могла про це повідомити або щоб різноманітні впливи за допомогою втрати певних земних складових частин її тіла стали очевидними й для інших.
Така піддослідна особа завдяки зв’язку, який її виштовхнута вперед душа має тримати з земним тілом, спроможна час від часу, ніби по телефону, повідомляти все, що там відбувається і передавати глядачам.
Якщо ж при цьому штучно висунутого вартового буде якось атаковано, то за браком природного захисту він не зможе чинити опір, залишиться беззахисним, тому що за сприяння іншого його було штучно виштовхнуто в ділянку, до якої за своїм розвитком він іще або взагалі не належить. Адже так званий «дослідник», який виштовхнув його заради жаги знання, може допомогти так само мало, оскільки там, звідки приходить небезпека, він сам чужий та недосвідчений, і тому нічого не може зробити для його хоча б якогось захисту.
Тож виходить, що дослідники стають злочинцями, не бажаючи цього, і земна справедливість не може притягти їх до відповідальности. Це не виключає, одначе, що проявляться Духовні Закони з повною суворістю своєї взаємодії та прикують дослідника до його жертви.
Досить багато піддослідних зазнало етерноречовинних нападів, які з часом, а часто й невдовзі чи відразу вплинули на груборечовинно-тілесне так, що настала земна хвороба або смерть, чим, однак, шкоду, завдану душі, не було виправлено.
Самі ж спостерігачі, які називають себе дослідниками, виштовхуючи своїх жертв у невідомі ділянки, під час таких небезпечних експериментів здебільшого перебувають у гарному земному прикритті під захистом власного тіла та денної свідомости.
Зрідка буває так, що вони разом із піддослідними опиняються в небезпеці, і що вона так само відразу переходить і на них. Але по своїй земній смерті, з переходом у Етерноречовинний світ, вони внаслідок їхнього зчеплення з жертвами мусять у кожному разі потрапити туди, куди тих, можливо, було затягнуто, аби тільки разом із ними мати можливість повільно піднятися знову.
Штучне виштовхування душі в інші ділянки не варто завжди розуміти так, що ця душа виходить із тіла і, витаючи, прямує до іншого реґіону. Здебільшого лишається вона спокійно в тілі. Проте через магнетичний або гіпнотичний сон вона стає неприродно чутливою, тож реагує на значно етерніші течії та впливи, ніж це було б можливо в її природному стані. Самозрозуміло, що в цьому неприродному стані немає повноти сили, яку інакше душа мала б, якби, завдяки внутрішньому розвитку, сама проникла так далеко, – внаслідок цього вона б твердо та надійно стояла на цьому новому, більш етерному ґрунті, протиставлячи всім впливам рівнозначну їм силу. Брак здорової повноцінної сили через штучність призводить до порушення рівноваги, яке неодмінно викличе викривлення. Наслідком цього є безумовне затьмарення в усіх відчуттях, через що виникає спотворення дійсности.
Причиною хибних повідомлень, незліченних помилок є, знов-таки, самі ж дослідники через їхнє шкідливе сприяння. Тому й виходить, що в багатьох уже «досліджених» явищах із окультних ділянок, багато що жодним чином не узгоджується зі строгою логікою. Вони містять у собі безліч помилок, які й досі не можуть бути остаточно розпізнані.
На цих явно хибних шляхах не досягнуто анічогісінько, що могло б дати людям хоч якусь користь чи благодать.
Корисним для людей насправді може бути лише те, що допомагає їхньому сходженню або хоча б показує шлях до цього. Але це все при таких експериментах від самого початку і назавжди цілком виключено! За допомогою штучного підштовхування дослідник нечасто, але все-таки спроможний зрештою витиснути якусь чутливу або медіумічну людину із земного груборечовинного тіла в найближче розташований до неї Етерноречовинний світ, але ні на волосину вище за той, до якого вона все одно належить відповідно до своїх внутрішніх властивостей. Навпаки, штучним підштовхуванням він ніяк не зможе перенести її туди, а лише в найближче оточення всього земного.
У цьому найближчому оточенні земного, одначе, може перебувати лише те потойбічне, котре ще тісно пов’язане із земним, котре через свої неповноцінність, пороки та пристрасті лишається прикутим до Землі.
Природно, що в цьому оточенні то тут, то там щось, що просунулося вперед, тимчасово затримається. Особливо ж сподіватися на це не варто. Високе із чисто закономірних причин там знаходитися не може. Радше світ перевернеться, або... хіба що в людині з’явиться ґрунт для закріплення Світла!
Проте шукати його в піддослідній особі чи в такому дослідникові, котрий іде навпомацки, навряд чи було б доцільно. Отже, небезпека та безцільність усіх таких експериментів нікуди не зникають.
Очевидно також, що без присутности більш розвиненої людини, яка очищає все грубіше, щось справді більш високе не може наблизитися до медіума, тим паче промовляти через нього. Про матеріялізації* (перетворення на грубу речовинність) з вищих кіл тут не може бути й мови, менш за все під час популярних забав із постукуванням, пересуванням предметів тощо. Прірва ще занадто велика для того, щоб можна було відразу навести міст через неї.
Усі ці речі, незалежно від волі медіума, можуть бути виконані лише тими потойбічними, котрі ще дуже тісно пов’язані з речовинністю. Якби було можливим інше, тобто Високе могло так легко вступити у зв’язок із людством, то Христос не мав би жодної потреби ставати людиною, а його Завдання могло бути виконано і без цієї Жертви* (Доповідь №14 «Спаситель»). Сучасні ж люди, напевне, душевно розвинуті не вище, ніж за земного часу Ісуса, тож не можна вважати, що зв’язок зі Світлом нині встановити легше, ніж у той час.
Щоправда, представники духовної науки кажуть, що мають за першочергову мету виявлення потойбічного життя, особливо продовження життя після земної смерти, і що за нинішнього панування загального скепсису потребують дуже потужного та грубого озброєння, тобто реальних земних доказів, здатних прорвати лінію оборони супротивника.
Таке обґрунтування, одначе, не виправдовує того, що людські душі в такий легковажний спосіб знову й знову залучаються до гри! Окрім того, взагалі немає жодної нагальної потреби намагатися неодмінно переконати зловмисних супротивників! Адже відомо, і, в тім числі, з висловлювань Христа, що вони не готові були б повірити, хоча б навіть ангел прямо з неба зійшов, щоби повісти їм Істину. Після його відходу вони стали б відразу запевняти, що це була масова галюцинація, а не ангел, або скористалися б іще якоюсь відмовкою. А якщо з’явиться щось чи хтось, хто залишиться земним, тобто не зникне знов або не ставатиме невидимим, то знову знайдуться інші виверти, бо тим, хто не хоче вірити в Потойбіччя, це здаватиметься, навпаки, занадто земним. Вони не побояться виставити такі докази, як шахрайство, а людину – як фантазера, фанатика або як того ж таки шахрая. Будь це занадто земним чи занадто неземним, або те й інше водночас, щось вони завжди критикуватимуть і сумніватимуться. А якщо більше вже не знатимуть, як собі з тим зарадити, тоді закидають брудом, дійдуть і до брутальніших нападів та не злякаються навіть насильства.
Отже, щоб таких переконати, не варто приносити жертви! Та ще менше – заради багатьох так званих прихильників. Вони в дивній зарозумілості гадають, що завдяки своїй здебільшого дещо туманній та фантастичній вірі в потойбічне життя, можуть ставити певні вимоги до нього, щоб зі свого боку щось «побачити» або «пережити». Вони чекають від своїх керівників на потойбічні знаки, як на винагороду за свою слухняність. Просто-таки смішними видаються при цьому часто самозрозумілі очікування, з якими вони носяться, як і поблажливо-вибачливі посмішки всезнайок, які демонструють їхню власну необізнаність. Це отрута, яку хочуть давати цим масам ще й у вигляді вистав, бо вони уявляють, що знають достатньо багато, щоб вважати ці експерименти не більше, ніж заслуженою розвагою, в якій потойбічні повинні виступати як артисти вар’єте.
Облишмо ж тепер великі експерименти й розгляньмо дрібні, такі як столовертіння. Вони не такі вже й безневинні, якими здаються; навпаки, у своїй надзвичайно легкій можливості поширення становлять дуже серйозну небезпеку!
Кожного треба від цього застерегти! Обізнані мусять із жахом відвернутися, коли вони бачать, як легковажно поводяться з такими речами. Як багато прихильників прагнуть показати своє «знання» в широких колах, схиляючи до експериментів із столовертінням, або в родинному колі, посміхаючись чи таємниче шепочучи, або майже жартома виконують вправи з літерами та склянкою чи з іншим допоміжним засобом, який від легкого доторку руки ковзає або тягнеться до різних літер, із яких складаються слова. Із жахливою швидкістю це перетворюється на розваги в компанії, де все відбувається зі сміхом, глузуванням, а іноді з лоскітливим трепетом.
Щодня просиджують у сім’ї літні та молоді дами разом біля столу або й на самоті перед картоном, позначеним літерами, які за можливости ще й мають бути намальовані цілком певної форми, щоби був фокус-покус, що легко збуджує фантазію, в якому, між іншим, немає жодної потреби, бо все вийшло б і без нього, якби відповідна особа була хоч трохи здатна до цього. І таких безліч!
Представники сучасної духовної науки та керівники окультних об’єднань тішаться з цього, оскільки знов-таки складаються справжні слова і фрази, про які виконавець, свідомо чи несвідомо, і гадки не мав. Усе це мусить переконати його та збільшити кількість прихильників «окультного».
Твори окультного спрямування вказують на це, промовці наполягають на цьому, виготовляються та продаються допоміжні засоби, які полегшують усе це бешкетування, і таким чином майже весь окультний світ виказує себе як ретельних прислужників темряви з щирою переконаністю, що вони жерці Світла!
Самі лише ці події доводять повну необізнаність, яка міститься в окультних намаганнях такого роду! Вони свідчать, що з них усіх ніхто не є справді «видючим»! Не можна вважати доказом протилежного те, що з цього початкового рівня деколи виходить та розвивається якийсь гарний медіум або радше, що є точнішим, якщо гарний медіум на початку свого шляху тимчасово цим захоплювався.
Деякі люди, від самого початку призначені для цього, мають у своєму природному розвитку зовсім інший, надійний захист, що ретельно контролює кожен щабель; інші його не мають. Цей захист діє, одначе, тільки за власного природного розвитку, без будь-якої штучної допомоги! Тому що саме в усьому природному, як самозрозумілому, міститься захист.
Щойно починається хоч найменше підштовхування в цьому, чи то через вправляння самої особи, чи від іншої сторони через магнетичний сон або гіпноз, це стає неприродним і в результаті вже зовсім неузгодженим із природними Законами, які єдині можуть забезпечити захист. Якщо ж до цього додається ще й незнання, як це повсюди наразі відбувається, тоді – біда. Саме лише воління ніколи не замінить уміння, коли доходить до дій. Ніхто, однак, не повинен переходити межі своїх можливостей.
Само собою, не виключено, що з-поміж сотень тисяч причетних до цих небезпечних забав іноді якась людина справді уникає кари, маючи добрий захист. Також багатьом дістаються лише такі ушкодженння, котрі в земному існуванні ще не помітні; тож лише після переходу в інший світ вони змушені раптом усвідомити, яких дурниць, власне, накоїли. Але багато є й тих, хто вже зазнав видимої в земному існуванні шкоди, справжню причину якої вони до кінця свого земного життя ніколи не усвідомлять.
Тому перебіг етерноречовинних та духовних подій під час цих забав однораз потрібно роз’яснити. Він так само простий, як і все у Творінні, та не такий вже й заплутаний, але все-таки складніший, ніж багато хто вважає.
На Землі, якою вона є нині, через воління людства темрява взяла гору над усім речовинним. Вона стоїть, отже, на всьому речовинному так упевнено, як на власному добре знайомому їй ґрунті, й тому здатна також повноцінно впливати на нього. Вона перебуває, отже, у своїй стихії, бореться на знайомій їй території. Через це наразі у всьому речовинному, тобто груборечовинному, вона переважає Світло.
Наслідком цього є те, що в усьому речовинному темрява має більшу силу, ніж Світло. Але при таких розвагах, як столовертіння тощо, про Світло, тобто про Високе, взагалі не може бути й мови. Ми можемо щонайбільше говорити про погане, тобто про темряву, та про краще, тобто світліше.
Якщо людина використовує стіл чи склянку або взагалі будь-який груборечовинний предмет, вона заходить на поле боротьби, добре знайоме темрявою. Територію, яку все темне називає своєю власною. Людина поступається, таким чином, від початку силі, проти якої вона не може застосувати рівноцінного захисту.
Розгляньмо спіритичний сеанс або хоча б світську розвагу зі столом, і простежмо при цьому за духовним або, точніше, за етерноречовинним перебігом подій.
Коли одна або більше людей навмисне підходять до столу, щоб за його посередництва вступити у зв’язок із потойбічними, як це зазвичай відбувається, аби вони виявили себе постукуванням або, що звичніше, почав рухатися стіл, щоб із цих знаків могли формуватися слова, то перш за все, внаслідок зв’язку з речовинним притягується темрява, яка перебирає на себе передавання повідомлень. Почасту вдало використовуючи гучні слова, дуже легко читаючи думки людей, вони намагаються відповідати в бажаний для них спосіб, але в серйозних питаннях завжди вводять в оману і прагнуть, якщо це трапляється часто, поступово підкорити їх своєму впливу, що дедалі посилюється, і так повільно, але впевнено затягують донизу. При цьому введених в оману вони дуже майстерно змушують повірити, що ті рухаються вгору.
А якщо, скажімо, на початку чи в якихось інших випадках родич або друг, котрий покинув цей світ, за посередництва столу отримує слово, що відбувається дуже часто, то введення в оману здійснюється ще легше. Люди розпізнають, що це справді мусить бути певний друг, який передає повідомлення, і після цього вірять, що це завжди він, якщо за посередництва столу надходять якісь висловлювання та назване ім’я знайомого як призвідника.
Це, одначе, не той випадок! Не лише тому, що темрява, яка невпинно стежить, уміло використовує ім’я, щоб уведенню в оману надати якомога правдоподібнішого вигляду і завоювати довіру запитувача, але це заходить навіть так далеко, що темний втручається в розпочату фразу одного зі справжніх друзів та навмисне оманливо завершує її. Тут стикаємося з навряд чи відомим фактом, коли в одній суцільній та послідовно повідомленій фразі брали участь двоє. Спочатку справжній і, можливо, цілком світлий, тобто чистіший друг, а потім – темний, зловмисний, але той, хто ставить запитання, нічого цього не помічає.
Наслідки цього легко собі уявити. Того, хто простодушно довірився, обмануто, і він похитнувся у своїй вірі. Супротивник використовує подію для підтвердження своїх насмішок та своїх сумнівів, інколи для гострих нападів на всю справу. Насправді ж помиляються обоє, що пояснюється лише все ще наявною необізнаністю в усій цій ділянці.
Подія ж розігрується цілком природно: якщо світліший справжній друг стоїть біля столу, щоб задовольнити бажання запитувача та виявити себе, а тут протискується темний, то змушений цей світліший від нього відступити, оскільки темний за допомогою матерії столу може проявити більшу силу, тому що все речовинне наразі є справжньою ділянкою темряви.
Помилку робить людина, котра обирає речовинне і тим від самого початку створює нерівні умови. Щільне, важке, тобто темне, вже за щільністю ближче до груборечовинної матерії, ніж світле, чисте, легше, тож завдяки тіснішому зв’язку з матерією має більші можливості прояву сили.
З іншого боку, однак, і світліше, яке спроможне передавати повідомлення за допомогою речовинности, так само має ще досить близьку до неї щільність, інакше зв’язок із речовинністю для будь-якого передавання повідомлень взагалі був би неможливий. Це вже само по собі припускає зближення з речовинністю, яке, своєю чергою, зумовлює можливість забруднення, щойно за допомогою речовинности встановлюється зв’язок із темрявою. Аби уникнути цієї небезпеки, світлішому не залишається нічого іншого, як швидко відійти від речовинности, тобто від столу або іншого допоміжного засобу, щойно темний захопить його, щоб розімкнути сполучну ланку, яка могла б утворити міст над природною прірвою, що розділяє і завдяки цьому захищає.
Потойбічне не може завадити тому, щоб у таких випадках за посередництва столу під час експерименту людина позбулася впливу ницого. Вона у своїх діях, звісно, нічого іншого й не прагнула; адже незнання Законів і тут не може її захистити.
Ці події допоможуть багатьом зрозуміти те, що раніше було таким непоясненним; чимало загадкових суперечностей знайдуть своє вирішення, і можна сподіватися, що багато людей стримають тепер свої руки від таких небезпечних іграшок!
Так само докладно можна описати й усі інші експерименти, небезпека яких значно більша та сильніша. Однак покищо обмежимося цими найуживанішими і найпоширенішими речами.
Лиш одну небезпеку треба ще назвати. Внаслідок такого роду запитань і відповідей та настійливих прохань про пораду люди стають дуже несамостійними та залежними. А це протилежне тому, що земне життя має за мету.
Цей шлях хибний в усіх напрямах! Він завдає лише шкоди, не даючи жодної користи. Це заповзання на територію, де чигає небезпека щоразу зустрітися з огидними гадами, змарнувати свої сили і зрештою виснаженим залишитися лежати біля межі... задля нічого!
Це «бажання досліджувати», однак, і потойбічним завдає великої шкоди!
Багатьом темним у такий спосіб надається можливість, їх навіть просто вводять у спокусу скоїти зло і звалити на себе нову провину, у чому зазвичай вони не змогли б зайти так легко. Інші ж через безперервне зв’язування бажаннями та думками затримують своє стремління у височінь. За детальнішого спостереження ця дослідницька діяльність проявляється часто то дитячою впертістю, то просочується найбезцеремоннішим егоїзмом, і водночас є такою незграбною, що, стенувши плечима, мусимо себе запитати, як взагалі можливо, що хтось хоче відкрити громадськості країну, в якій він сам не зробив ані кроку, а отже, про яку насправді нічого не знає.
Хибним є вже те, що весь пошук відбувається на очах у широкої громадськости. Це відкриває широкий простір для фантазерів та шарлатанів* (базік, шахраїв) і підриває довіру людства.
У жодній справі так не буває. І кожне дослідження, яке сьогодні визнано цілком успішним, раніше під час пошуку зазнавало безлічі невдач. Але громадськості не давалося достатньо можливости це співпереживати! Вона втомлюється від цього і з часом втрачає будь-який інтерес. У результаті, коли Істину нарешті знайдено, головна сила переламного і вирішального піднесення виявляється вже втраченою. Людство до тріумфальної радости, що всіх переконуючи, захоплює, більше зібратися на силі не спроможне.
Розчарування при виявленні хибних шляхів стає гострою зброєю в руках численних ворогів, які сотням тисяч людей з часом можуть прищепити таку недовіру, що ці нещасні при з’явленні Істини вже не захочуть серйозно її перевірити з одного лише побоювання нової омани! Вони затулять свої вуха, які зазвичай мали відкритими, і так змарнують останній проміжок часу, який міг би ще дати їм можливість піднестися до Світла. Таким чином темрява здобуває нову перемогу! Дякувати за це вона може дослідникам, які для цього подали їй руку і які охоче та гордо очолили керівництво сучасної духовної науки!