У Світлі Істини

35. Злочинність гіпнозу

Дивовижно! Ще двадцять років тому вирували пристрасті проти твердження, що гіпноз справді існує, і передовсім його заперечували багато медиків. Вони не побоялися визначити гіпноз як шахрайство та ошуканство, як незадовго перед цим вони вчинили також із лікуванням магнетизмом, яке сьогодні для багатьох стало великим благом. Практиків-магнетопатів гостро атакували, називали шарлатанами та облудниками.

Сьогодні, знов-таки, саме медики в більшій частині освоїли гіпноз. Те, що двадцять років тому так гостро заперечували, сьогодні вони боронять.

Судити про це можна двояко. Хто тодішню запеклу боротьбу розглядав цілком об’єктивно, той сьогодні, звісно, не може втриматися від усмішки, спостерігаючи, як тодішні вороже налаштовані затяті супротивники ними так спаплюжений гіпноз тепер намагаються застосувати зі ще більшим завзяттям. З іншого боку, мусимо, знову ж, визнати, що такий майже ґротесковий поворот завжди заслуговує на повагу. Потрібна все-таки певна мужність, аби наразитися на ризик бути висміяним, що саме в цій ситуації є цілком імовірним. Мусимо усвідомити серйозність того, хто справді бажає принести користь людству і з цієї причини не боїться навіть піти на такий ризик.

Шкода лише, що з цього не зробили висновків на майбутнє, щоби бути обережнішими з оцінками і – скажемо спокійно – з ворожим ставленням, коли йдеться про речі, які належать до тієї самої ділянки, що й гіпноз. На жаль, становище в багатьох інших частинах тієї самої ділянки, попри весь досвід, сьогодні таке саме, а, можливо, ще й гірше. Попри це, насамкінець неодмінно повторюється та сама вистава – без пояснень раптом починають запекло відстоювати те, що досі з такою впертістю намагалися заперечувати. Більше того, багато хто намагається всілякими засобами безцеремонно привласнювати й використовувати те, пошук і знаходження чого вони обачно і під безперервними нападками спочатку надали іншим, здебільшого так званим «аматорам». Чи можна це вважати заслугою та мужнім актом, треба ще з’ясувати. Навпаки, скоріше за все, це вічне повторення згаданих дій, які подаються як заслуга, може постати в іншому світлі. Такий далекосяжний висновок при поверховій оцінці.

Це видається, однак, набагато сумнівнішим, якщо людина по-справжньому знає наслідки застосування гіпнозу. Добре, що існування гіпнозу нарешті знайшло визнання та підтвердження, і з тим припинилися багатослівні, але, як показав теперішній досвід, невіглаські викривальні напади науковців. Однак те, що під покровительським захистом колишніх супротивників, які раптом стали обізнаними, застосування гіпнозу набуло величезного поширення, свідчить, що ці обізнані знаходяться значно далі від пізнання, ніж багаторазово паплюжені аматори, котрі започаткували його пошук.

Приголомшливо дізнаватися, яке лихо коїться через те, що сьогодні тисячі людей довірливо потрапляють до рук так званих покликаних, щоб добровільно піддатися гіпнозу, дозволивши умовити себе, або, що ще гірше, не знаючи про це, зазнають насилля. Хоча й відбувається все з кращими намірами, з бажанням творити добро, це нітрохи не зменшує безмірної шкоди, яка його застосуванням завдається в кожному разі! Не є покликаним той, хто застосовує гіпноз. Покликаним може бути лише той, хто цілком обізнаний у ділянці, до якої належить усе, що він застосовує. Що ж до гіпнозу, то це Етерноречовинна ділянка! І хто її справді знає, а не вигадує у своїй зухвалості, той ніколи не застосує гіпнозу, якщо він бажає добра своєму ближньому. Хіба що він цілком свідомо задумав завдати йому тяжкої шкоди. Тому, хоч хто застосовував би гіпноз, це завжди гріховно, – байдуже, аматори це чи ні! Без жодного винятку!

Якщо вже намагатися мислити з усією простотою і тільки логічно, то мусимо дійти висновку, що справді це все-таки безмежна легковажність – працювати з чимось, далекосяжність чого ми можемо спостерігати лише найменшою мірою, і остання кінцева дія чого нам узагалі не відома. Якщо така легковажність щодо блага і горя ближнього не лише завдає шкоди потерпілій піддослідний особі, а й подвоює вагу відповідальности виконувача, то від цього не може бути заспокоєння. Люди не повинні так легковірно погоджуватися на щось, чого вони самі як слід не знають. Якщо це відбувається без їхнього відома і волі, то такий спосіб дій так чи інакше є справжнім злочином, навіть якщо й здійснюється руками так званих покликаних.

Оскільки тепер ніхто не вважає, що всі, хто працює з гіпнозом, мають намір шкодити своїм ближнім, то лишається тільки констатувати факт, що вони абсолютно необізнані щодо суті гіпнозу і зовсім не розуміють наслідків своєї діяльности. У цьому немає ні найменшого сумніву ще й тому, що або одне, або друге можна брати до уваги. Тобто єдине, що залишається, – це нерозуміння.

Якщо людина застосовує до свого ближнього гіпноз, то зв’язує вона цим його дух! Це зв’язування саме по собі є духовною провиною, або злочином. Не вибачається, якщо гіпноз застосовують із метою лікування тілесної хвороби або як засіб для поліпшення психічного стану. Так само навряд чи може слугувати захистом те, що завдяки поліпшенню душевного стану стало кращим і воління згаданої особи, тож вона від впливу на неї гіпнозу має отримати вигоду від цього. Жити і діяти в такій вірі є самообманом, бо лише те, що дух здійснює з цілком вільним і не підлеглим нічиєму впливу волінням, може принести йому вигоду, якої він потребує для справжнього сходження. Усе інше є несуттєвим, яке може лише тимчасово принести йому уявну користь чи шкоду. Будь-яке зв’язування духу, байдуже, з якою метою воно відбувається, є безумовною затримкою в можливості необхідного поступу. Навіть не кажучи про те, що таке зв’язування несе з собою значно більше небезпек, аніж переваг. Такий зв’язаний дух доступний не лише впливу гіпнотизера, але певною мірою, попри можливу заборону гіпнотизера, лишається беззахисним також перед іншими етерноречовинними впливами, тому що у зв’язаності йому бракує вкрай потрібного захисту від них, який може запропонувати тільки повна свобода руху. Те, що люди не помічають нічого з цієї безперервної боротьби, нападів і власної успішної чи неуспішної оборони, не припиняє активного життя в Етерноречовинному світі та їхньої власної участи в ньому.

Кожен, хто зазнав дії гіпнозу, отже, на більший чи менший термін затримується на шляху справжнього поступу свого найглибиннішого ядра. Зовнішні обставини через це стають іще несприятливішими, або позірно тимчасово сприяючи, відіграють лише другорядну роль, тобто для оцінки гіпнозу не мають вирішального значення. Дух мусить залишатися вільним у будь-якому разі, бо насамкінець ідеться тільки про нього!

Припустимо, що настало зовні видиме покращання, на що так охоче спираються ті, хто працює з гіпнозом, та насправді людина, якої це стосується, не має все одно жодної користи від цього. Її зв’язаний дух не може діяти так само етерноречовинно творчо, як цілком вільний дух. Етерноречовинні творіння, породжені її зв’язаним або примушеним волінням, безсилі, тому що від початку їх сформовано з других рук, і в Етерноречовинному світі вони в’януть дуже швидко. А отже, з цієї причини і її поліпшене воління у взаємодії не може принести їй користи, на яку, безумовно, варто очікувати від творінь вільного духу. Те ж саме, природно, відбувається й тоді, коли зв’язаний дух за вказівкою свого гіпнотизера бажає зла і чинить його. Через безсилля етерноречовинні творіння, попри злі груборечовинні вчинки, швидко зникають або поглинаються іншими спорідненостями, тож етерноречовинна взаємодія взагалі не може відбутися, внаслідок чого, отже, примушений, скоріше за все, може нести земну, але, жодним чином, не духовну відповідальність. Таке саме відбувається і з божевільними. У цьому проглядається, знов-таки, бездоганна Справедливість Творця, яка за допомогою недосяжних у своїй досконалості живих Законів проявляється в Етерноречовинному світі. Отже, незважаючи на злі вчинки через вплив чужої волі, примушеного не досягне жодна провина, так само, одначе, й жодна благодать, тому що його кращі вчинки також було здійснено під впливом чужої волі, у чому він як самостійне «Я» жодної участи не брав.

Натомість відбувається дещо інше: насильницьке зв'язування духу під гіпнозом прив’язує, водночас, і того, хто здійснює гіпноз, до його жертви наче найміцнішими ланцюгами. Це не дає йому змоги звільнитися раніше, ніж доки він допоможе тому, у чиєму власному вільному розвиткові силоміць завадив просунутися вперед так далеко, як той мав би зробити, якби його дух не було зв’язано. Він мусить після свого земного відокремлення потрапити туди, куди його тягне зв’язаний ним дух, хай навіть аж до найглибших глибин. Що, отже, через це чекає таких людей, які багато займаються гіпнозом, легко уявити. Коли вони після земного відокремлення, пробудившись, знову прийдуть до тями, то з жахом помітять, як багато зв’язувань тягнуть їх і до тих, хто вже відійшов, і до тих, хто ще мандрує по Землі. Жоден із цих ланцюгів зняти з них не можна. Ланка за ланкою мусить гіпнотизер від них звільнятися, навіть якщо на це підуть тисячоліття. Ймовірно, одначе, що він узагалі не зможе наблизитися до кінця цієї праці, а буде затягнутий у розкладання, яке знищить особистість його власного «Я»,

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля]