У Світлі Істини
Послання Ґраля Абдрушина
1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
38. Віра
Віра не є такою, якою її виявляє переважна кількість так званих віруючих. Справжня віра з’являється лише тоді, коли цілковито засвоєно зміст Божих Послань і таким чином переконання стало живим і невимушеним.
Божі Послання приходять через Слово Боже, а також через Його Творіння. Усе свідчить про Нього та про Його Волю. Щойно людина зможе свідомо пережити все становлення і буття, її відчуття, мислення і дії стануть єдиним радісним Богоствердженням. Але тоді вона замовкне, не говоритиме багато про це, а стане особистістю, котра в цьому мовчазному Богошануванні, яке також можна назвати довірою до Бога, впевнено й надійно стоятиме у всьому Творінні. Вона не витатиме у фантазіях, не впаде в захопленість, так само не житиме на Землі лише духовним, але зі здоровим глуздом і бадьорим завзяттям виконуватиме свою земну працю і при цьому вміло застосує холодний інтелект для необхідної самооборони в разі нападу як гостру зброю, звісно, не допускаючи при цьому несправедливости. Вона аж ніяк не повинна мовчазно терпіти, якщо стосовно неї чиниться несправедливість. Інакше вона б цим підтримувала та посилювала зло.
Проте нині є дуже багато людей, котрі лише вважають себе віруючими. Попри все внутрішнє визнання існування Бога і Його Діянь, вони бояться насмішок скептиків. Їм ніяково, незручно, вони тихо відходять із дипломатичним виразом обличчя при розмовах про це і, ніяковіючи, своєю поведінкою ідуть скептикам повсякчас на поступки. Це не віра, а лише внутрішнє припущення! Вони зрікаються таким чином насправді свого Бога, якому в тиші моляться, і від якого після цього чекають усілякого добра.
Фальшиву тактовність стосовно скептиків не можна виправдати тим, що для «віруючих» ця справа є занадто «святою і серйозною», щоб вони дозволили віддати її на можливе висміювання. Це в жодному разі не можна назвати скромністю, а лише підлим боягузтвом! Скажіть нарешті, Чийого Духа ви діти! Без страху перед будь-якою людиною, з гордістю, як і належить дітям Божим! Лише тоді навіть скептики змушені будуть нарешті стримати свої насмішки, які свідчать лише про їхню невпевненість. Нинішня ж боягузлива поведінка багатьох «віруючих» їх лише спонукає та підживлює.
Ці люди обманюють самих себе, тому що слову «віра» вони надали зовсім іншого значення, ніж вимагає це слово. Віра мусить бути живою, що означає – мусить стати ще більше, ніж переконанням, стати дією! А дією вона стане, коли нею наповниться все – усі відчуття, помисли і вчинки. Вона мусить виходити зсередини в усьому, що причетне до людини, ненав’язливо відчутною і видимою, тобто самозрозумілою. Її не можна тримати перед собою ні як хибне уявлення, ні як щит. Але все, що стає відчутним зовні, мусить становити собою лише природне випромінювання внутрішнього духовного ядра. Просто висловлюючись, отже, справжня віра мусить бути силою, яка, випромінюючи з духу людини, пронизує її плоть і кров та стає абсолютно природною і самозрозумілою. Нічого штучного, нічого вимушеного, нічого завченого – тільки життя!
Подивіться на багатьох віруючих: вони стверджують, що беззаперечно вірять у життя після смерти, гадаючи, що їхні думки спрямовані до цього. Якщо ж коли-небудь їм випаде нагода серед простого повсякденного спостереження отримати доказ наявности цього потойбічного життя, що виходить за звичні рамки, то вони відчувають страх або глибоке потрясіння! Цим, одначе, виявляють вони відкрито, що, по суті, все-таки не були переконані в його існуванні, бо інакше такий випадковий доказ мусив би здатися їм цілком природним. Їм не треба, отже, ні лякатися, ні бути особливо тим враженими. Поруч із цим є ще безліч подій, котрі виразно показують, як усе-таки мало віруючими є так звані віруючі. Віра не стала живою в них.
