У Світлі Істини
Послання Ґраля Абдрушина
1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
39. Земні блага
Дуже часто виникає запитання, чи повинна людина відмовитися від земних благ або не звертати на них уваги, якщо вона прагне духовної користи. Безрозсудно було б встановлювати такий принцип! Якщо це означає, що людина не має права прив’язуватися до земних благ, коли прагне Царства Небесного, то цим не сказано, що вона повинна роздарувати або відкинути земні блага, щоб жити в бідності. Людина може і повинна в радості насолоджуватися тим, що Бог у Своєму Творінні зробив для неї доступним. До земних благ «не має права прив’язуватися» означає лише, що людина не повинна дозволяти собі зайти так далеко, щоб у накопиченні земних благ убачати головну мету свого земного життя, тобто «прив’язуватися» переважно до однієї цієї думки. Така позиція, цілком зрозуміло, мусила б відвернути її від вищих цілей. Вона б тоді на це зовсім не мала часу і справді всіма нитками свого буття прив’язалася б лише до цієї мети здобування земного майна. Чи відбувається це заради самих благ, чи задля втіхи від володіння цим майном, чи заради іншої мети, все одно – по суті результат завжди однаковий. Людина прив’язує та приковує себе в такий спосіб до чисто земного, через що не може спрямувати погляд у височінь і піднятися вгору.
Через це хибне розуміння, що земні блага несумісні з найвищими духовними прагненнями, у більшості людей виникло безглузде уявлення, що всі духовні прагнення, якщо їх сприймати серйозно, не можуть мати нічого спільного із земними благами. Якої шкоди цим завдало саме собі людство, як не дивно, воно ніколи не усвідомлювало.
Люди знецінили з тим духовні, тобто найвищі дари, які могли їм випасти; оскільки через цю дивну позицію всі духовні прагнення досі змушені були живитися пожертвами і дарунками, як жебраки, то непомітно таке ставлення, яке виникло до жебраків, перейшло й на духовні прагнення. Вони через це ніколи не могли здобути повагу, на яку, власне, заслуговують щонайперше. Самі ж ці прагнення з цієї самої причини завжди від самого початку мусять нести в собі зародок смерти, тому що вони ніколи не могли надійно спертися на власні ноги, а повсякчас залежали від доброї волі людей. Саме для того, щоб захистити і зберегти перед людством своє найсвятіше, духовне, серйозний шукач не має права нехтувати земні дари! Вони в Груборечовинному світі, особливо тепер, мусять слугувати щитом, аби подібне можна було відбити подібним. Виникла б нездорова ситуація, якби в час матеріялістів ті, хто духовно прагне вгору, захотіли знехтувати найпотужнішу зброю безсоромних супротивників! Це така легковажність, за яку довелося б тяжко поплатитися.
Отож ви, істинно віруючі, не зневажайте земних дарів, які також було створено тільки завдяки Волі Бога, якого ви намагаєтеся шанувати! Та не дозволяйте заколисати себе затишком, який приносить із собою володіння земними дарами, а зробіть їх використання здоровим.
Так само відбувається і з особливим даром тієї сили, яка слугує для зцілення від різних хвороб, або зі схожими благодатними здібностями. У найнаївніший, або, точніше, найнахабніший спосіб люди припускають, що ці здібності безкоштовно мають бути запропоновані в їхнє розпорядження, тому що їх також із Духовного як особливий дарунок було надано для використання. Це заходить навіть так далеко, що деякі люди ще й очікують особливого вияву радощів, якщо вони «зволили» у великій скруті скористатися допомогою такого роду. Таких людей треба позбавити будь-якої допомоги, навіть якщо це було б єдине, що могло б їм допомогти!
Отже, обдаровані люди все ж повинні свій дар Божий передусім навчитися цінувати вище, щоб знову й знову не сипати перли перед свинями. Вони потребують для надання серйозної допомоги значно більше тілесної та етерноречовинної сили, а також часу, ніж юрист для своєї найкращої промови на захист обвинуваченого або лікар для відвідин багатьох хворих чи художник для створення картини. Жодній людині не спало б на думку вимагати від юриста, лікаря чи художника безоплатної діяльности, хоча хороша здатність засвоювати, як і будь-який інший талант, також є лише «даром Божим», нічим іншим. Скиньте нарешті це лахміття і покажіть себе у вбранні, на яке ви заслуговуєте.
