У Світлі Істини
Послання Ґраля Абдрушина
1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
42. Дива
По’яснення цих явищ міститься в самому слові. Диво – це подія, від якої людину охоплює подив. Те, що вона вважає за неможливе. Але лише вважає, бо те, що воно можливе, довело вже здійснення дива.
Див, згідно з уявленнями багатьох людей, котрі вірять у Бога, насправді немає! Вони вважають за диво те, що відбувається поза межами Законів природи, навіть те, що суперечить усім Законам природи. Саме в цьому вбачають вони Божественне! Диво для них є те, що можливе тільки для їхнього Бога, який у цьому виявляє Свою особливу Милість і застосовує для цього Свою Всемогутність.
Бідолашні люди уявляють собі під Всемогутністю помилково можливість актів сваволі, а дива сприймають за такі акти сваволі. Вони не замислюються над тим, наскільки применшують цим Бога, бо такого роду дива не були б нітрохи божественними.
У Божественних Діяннях закладено передусім безумовну Досконалість – без помилок, без прогалин. А досконалість зумовлює найсуворішу логіку, безумовну послідовність у всіх відношеннях. Диво мусить проявлятися, отже, тільки в бездоганній послідовності подій. Відмінність лише в тому, що в дивах хід розвитку подій, який, за земними поняттями, мав би забирати багато часу, хоча й розгортається у звичайний спосіб, однак із надзвичайною швидкістю за участи людини, котра володіє особливою силою, або іншим шляхом, який люди, враховуючи всі неймовірно швидкі події, визначають дивовижним, тобто дивом.
Це також однораз може бути щось, що виходить за рамки нинішньої стадії розвитку, і здійснюється завдяки сконцентрованій силі. Але це ніколи і нізащо не відбувається в обхід сущих Законів природи чи навіть усупереч їм. У такий момент, який сам по собі є неможливим, це все втратило б усі ознаки божественного і відбувся б акт сваволі. Тобто якраз протилежне тому, що уявляють люди, котрі вірять у Бога. Все, що позбавлено строгої послідовности, не є Божественним. Кожне диво, безперечно, є природною подією, проте такою, що протікає з неймовірною швидкістю та сконцентрованою силою, – ніколи не може відбутися щось неприродне. Це абсолютно виключено.
Якщо настає зцілення від хвороб, які досі вважалися невиліковними, то при цьому не відбувається жодної зміни Законів природи, а виявляються лише великі прогалини в людських знаннях. Тим паче, варто розпізнати це як Милість Творця, коли подекуди з’являються окремі люди, обдаровані особливою силою, яку вони можуть застосувати для блага стражденного людства. Завжди, одначе, це будуть лише такі люди, котрі уникають усілякої зарозумілости науки, бо прив’язані до Землі знання придушують здатність прийняти високі дари, що є цілком природним.
Прив’язане до Землі знання хоче домогтися цього, але не здатне сприймати їх у чистоті, тобто по-дитячому. Сили ж, які приходять із-поза простору та часу, можна лише просто сприймати, але ніколи не домагатися! Ця обставина сама вказує на те, що є ціннішим, сильнішим, а отже, і правильнішим!
