У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Italiano
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


43. Хрещення

Якщо хрещення дитини проводиться духовною особою, котра розглядає його лише як службовий обов’язок, то воно, безумовно, не має жодного значення, як не приносячи користи, так і не завдаючи шкоди. При хрещенні дорослого, навпаки, його внутрішня готовність сприйняття залежно від її сили та чистоти визначає, чи отримає він у ньому справді щось духовне, чи ні.

При хрещенні дитини засобом для досягнення мети може бути лише віра того, хто проводить хрещення. Залежно від її сили та чистоти через цю дію дитина отримує якесь духовне підсилення, а також захисну стіну проти злих течій.

Хрещення – це дія, яку ефективно може виконати не кожна призначена земним церковним керівництвом людина. Для цього потрібна людина, яка перебуває у зв’язку зі Світлом. Тільки така особа може бути посередником Світла. Ця здатність, одначе, досягається не земним навчанням, не церковним посвяченням або завдяки службовій посаді. Вона взагалі не пов’язана із земними звичаями, а єдино є Дарунком Самого Всевишнього.

Таким чином, обдарований завдяки цьому стає покликаним! Їх небагато, бо необхідною передумовою Дарунку є наявність відповідного ґрунту в самій людині. Коли ця попередня умова у ній відсутня, то зв’язок зі Світлом встановити неможливо. У нерозпушений або в спрямований від Світла ґрунт Світло зануритися не здатне, тому що ця подія, як і всі інші, строго підпорядковується всепроникним Празаконам.

Такий покликаний спроможний, одначе, через дійство хрещення справді передати дух і силу, тож хрещення набуває тієї цінности, яку воно символічно відтворює. Попри це, також завжди бажано, щоб хрещення надавалося тільки тим, хто сам впливу цієї дії сповна свідомий та відчуває пристрасне бажання до нього. Хрещення вимагає, отже, певної вікової зрілости і добровільного бажання охрещуваного, а також покликаного як хрестителя, аби воно справді було повноцінним.

Іван Хреститель, якого й сьогодні всі християнські церкви шанують і визнають за справжнього Покликаного, мав найзапекліших супротивників саме в особі книжників і фарисеїв, котрі себе в той час уявляли найбільш покликаними мати судження щодо цього. Тодішній сам народ Ізраїля був покликаним. У цьому немає жодного сумніву. У його середовищі Син Божий повинен був звершити свої земні Діяння. У цьому Виконанні, одначе, покликання всього народу втратило силу. Новий Ізраїль постане до нового виконання. Але в часи Івана тодішній Ізраїль ще був покликаним народом. Отже, й священники цього народу в той час мали би бути найбільш покликаними для хрещення. Однак, попри це, мусив прийти Іван Хреститель, щоб як єдино Покликаний охрестити Сина Божого в його земній оболонці на початку його справжньої земної діяльности. Це свідчить також про те, що земне призначення на посаду немає нічого спільного з Божественним Покликанням. Діяння ж в Імені Божому, тобто за Його Дорученням, як і повинно бути при хрещенні, можуть дієво виконувати, знову ж таки, тільки Божественні Покликані. Тодішнім первосвященником покликаного народу невизнаний Божественний Покликаний Іван Хреститель назвав цих своїх противників «зміїним поріддям». Він відмовив їм у праві приходити до нього.

Ці самі священники тодішнього покликаного народу не визнавали адже й самого Сина Божого, переслідували його повсякчас і працювали на його земне знищення, бо він їх переважав і, отже, надокучив їм. Якби Христос сьогодні з’явився поміж людей у новому вигляді, то, без усякого сумніву, зустрів би те саме неприйняття й ворожість, як і тоді. Так само сталося б і з його посланцями. Навіть гірше, тому що людство сьогодні вважає себе «більш проґресивним».

Не лише цей випадок з Іваном Хрестителем, а й численні схожі випадки, цілком безсумнівно, є доказом того, що земні церковні посвячення та призначення на посади, які завжди належать лише до «церковних організацій» як таких, ніколи не можуть забезпечити великої здатности до духовної дії, якщо людина ще й сама до цього не покликана.

Отже, правильно буде хрещення церковним представником сприймати не інакше, як попередній акт долучення до громади релігійного об’єднання. Долучення не до Бога, а до відповідної церковної земної громади. Пізнішу наступну конфірмацію та миропомазання можна розглядати лише як повторне підтвердження і більший допуск до обрядів цієї громади. Священник діє як «уповноважений служитель церкви», тобто чисто по-земному, тому що церква і Бог – не одне й те саме.

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт