У Світлі Істини

59. Людське розуміння і Божа Воля в Законі Взаємодії

Якщо говорити про людське розуміння та людські погляди, якими керується і земний суд, то ми не маємо права очікувати, що вони рівнозначні Божественній Справедливості або хоча б приблизно відповідають їй. Навпаки, на жаль, мусимо сказати, що здебільшого вони відрізняються одне від одного як небо від землі. При цьому зіставленні популярний вислів «як небо від землі» вжито в якнайточнішому значенні. Цю різницю почасту можна було б пояснити обмеженим рамками простору та часу людським інтелектом, який у своїй обмеженості нездатний розпізнати справжню неправоту і відрізнити її від правоти, тому що вона зрідка буває явно помітна зовні, – навпаки, залягає в глибині внутрішнього світу кожної людини, виносити судження про який не годиться, спираючись на застиглий параграф закону і шкільну премудрість. Сумно, однак, що через це так багато вироків земних судів мусять різко протистояти Божественній Справедливості.

Йдеться не про часи середньовіччя, не про похмурий час жахливих тортур, а також не про спалення так званих відьом та інші злочини юстиції. Так само це не стосується численних спалювань, катувань і вбивств, які лежать на совісті релігійних громад і у своїй взаємодії з подвійною жахливістю мусять вразити виконавців, тому що вони при цьому зловживали Іменем досконалого Бога, в Його Ім’я вчиняли всі ці злочини, як нібито Йому приємні, і таким чином затаврували Його перед людьми, як відповідального за них. Це зловживання і страхіття, які ніхто не насмілиться так швидко забути, тож коли сьогодні виносять вироки, вони повинні, застерігаючи, щоразу закликати пам’ятати про це, особливо тому, що тодішні виконавці здійснювали такі перевищення своїх повноважень із видимістю дотримання повного права і ревного відстоювання віри.

Багато що стало іншим відтоді. І все-таки, самозрозуміло, настане час, коли на сьогоднішнє правосуддя оглядатимуться з таким самим жахом, з яким ми сьогодні дивимося на вищезгадані часи, які, з огляду на наші теперішні знання, несуть у собі стільки несправедливости. Такий плин світових подій, і в цьому є певний поступ.

Глибше зазирнувши, одначе, з’ясуємо, що уявно великий поступ між тогочасністю і сьогоденням проявляється лише у зовнішніх формах. На все буття досить багатьох людей надто рішучий вплив всевладдя окремої людини, яка не несе за це особистої відповідальности на Землі, залишається часто ще таким самим. Також люди самі та спонукальні причини їхніх учинків не дуже змінилися. А де внутрішнє життя лишилося таке саме, там схожі і взаємодії, що несуть у собі Божественний Суд.

Якби людство в цьому раптом стало видючим, то лиш єдиний зойк відчаю міг би бути наслідком. Жах запанував би над усіма народами. Ні один не зміг би свою руку з докором підняти проти свого ближнього, оскільки кожен сам так чи інакше змушений був би відчути такий самий тягар провини на собі. Він не має жодного права іншому в цьому докоряти, оскільки досі кожен помилково судив лише за зовнішніми проявами і всього справжнього життя не помічав.

Багато хто зневірився б у собі, якби перший промінь Світла зненацька проник у них, тоді як інші, котрі досі ніколи не мали часу на роздуми, мусили б відчути безмежну гіркоту через те, що так довго спали.

Отож тепер доречним буде спонукання до спокійних роздумів і розвитку здатности виносити власні справедливі судження, здатности, яка відхиляє кожне бездумне приєднання до чужих думок і тільки за власним відчуттям сприймає, думає, говорить і чинить!

Ніколи не має права забувати людина, що вона, і тільки вона одна цілком і повністю має відповідати за все, що вона відчуває, думає і робить, навіть якщо беззаперечно перейняла це від інших!

Блажен той, хто досяг цієї вершини і, перевіряючи кожне судження, опирається їм, щоби потім діяти за власним відчуттям. Він не стає причетним, отже, до провини тисяч, котрі часто лише через необдуманість і жагу до сенсацій, через упередженість і наклепи звалюють на себе тяжку карму, яка приведе їх у місце страждання та болю, яких їм ніколи не довелося б пізнати. Вони через це вже на Землі часто заважають багато чому по-справжньому доброму і втрачають при цьому не лише багато що для самих себе, але, можливо, й ставлять на карту все, тобто своє все буття.

Так було й тоді, коли спалахнула безглузда ненависть проти Ісуса з Назарету, справжня причина якої була відома лише небагатьом зловмисним крикунам, тоді як усі інші, сповнившись невігласької і сліпої затятости, кричали разом із ними, хоча особисто з Ісусом не зустрічалися. Не менше заслуговують на загибель і всі ті, хто, довірившись хибній думці інших, відвернувся від нього і ні разу не чув його слів, навіть не доклавши зусиль для об’єктивної перевірки, хоча вона в підсумку дала б можливість пізнати їхню цінність.

Лише так могла визріти безумна трагедія, коли Синові Божому в богохульстві висунули обвинувачення і прибили його до хреста! Єдиного, хто сам безпосередньо від Бога прийшов та Істину їм про Бога і Його Волю проголосив!

Подія настільки ґротескова, що в ній із яскравою виразністю проявилася вся обмеженість людей.

І людство відтоді до сьогодення нітрохи у внутрішнього розвитку не пішло вперед, а навпаки, саме в цьому, незважаючи на всі інші відкриття та винаходи, відступило далеко назад.

Пішла вперед завдяки зовнішнім успіхам лише зарозумілість всезнайства, яку породжує і плекає обмеженість, а зарозумілість, власне, і є яскраво вираженою ознакою обмежености.

І протягом двох тисячоліть на цьому щодалі плодороднішому ґрунті зростали погляди теперішнього людства, впливаючи вирішально та спустошливо; тим часом самі люди, не здогадуючись, усе більше заплутувалися в них, прирікаючи себе на жахливу долю.

Хто через хибні погляди часто з найкращих міркувань накликає на себе лихі впливи зворотних течій, тобто порушує Божественні Закони, той досі рідко коли чітко це усвідомлював. Їхня чисельність велика, і багато хто з них у наївній зухвалості навіть пишається цим, аж доки згодом у нестерпних муках буде змушений розгледіти Істину, яка є зовсім іншою, ніж уявлялася в його переконанні.

Тоді, однак, буде вже занадто пізно. Провину, яку вони звалили на себе, доведеться спокутувати часто впродовж десятиліть тяжкої боротьби з самим собою.

Шлях до пізнання далекий і тяжкий, якщо людина втратила сприятливу нагоду земного буття, та ще й при цьому навмисно або через необізнаність обтяжила себе новою провиною.

Виправдання ніколи не беруться при цьому до уваги. Кожен може це знати, якщо захоче!

Хто після цього відчує потребу в ході взаємодій розпізнати різницю між Божественною Справедливістю і людськими поглядами, той нехай спробує розглянути який-небудь приклад із земного життя і при цьому з’ясувати, на чиєму боці справжня правота, а на чиєму неправота. Їх він спостерігає щодня доволі багато.

Незабаром його здатність до відчуття стане сильнішою і живішою, щоби нарешті відкинути всі завчені упередження неповноцінних поглядів. Таким чином з’явиться відчуття справедливости, яке може покластися само на себе, тому що в пізнанні всіх взаємодій воно сприймає Божу Волю, у Ній пробуває і діє.

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля]