У Світлі Істини

60. Син Людський

Від часу злочину проти Сина Божого, Приносителя Істини Ісуса із Назарету, немов прокляття, впало на людство те, що воно не розпізнало якраз найважливіше для людей Пророцтво цього найбільшого з усіх Пророків, і, наче зі щільною пов’язкою на очах, іще й сьогодні без розуміння стоїть перед ним. Жахливим наслідком цього стане те, що більша частина людства, невпевнено йдучи, втратить єдину можливість урятуватися від відкидання як непридатних, продовжуючи рухатися назустріч знищенню.

Це Пророцтво про Пришестя Сина Людського, яке Син Божий, перебуваючи під безперервними нападами мас, які, стоячи в темряві, природно, мусили зненавидіти Приносителя Істини, надав як зірку надії і разом з тим як серйозне застереження. Та сама хвиля помилкових почуттів і думок, яка не дала змоги тоді розпізнати Сина Божого як такого, заплутала розуміння важливости цього Провіщення вже під час його виникнення. Дух людський був занадто потьмарений, надміру зайнятий самим собою, щоб зуміти сприйняти такі високі Божі Послання незатьмареними. Послання, які надійшли з Висоти, розташованої над його власним колом виникнення, пролітали безслідно, не досягаючи вух. Для їх розуміння потрібна була віра в усвідомленій переконаності, на яку тоді й послідовники були нездатні. Земля, в яку впали слова Спасителя, надто густо поросла бур’яном. Окрім того, неймовірні переживання та душевні потрясіння оточення Спасителя вклалися всього в кілька років, унаслідок чого всі почуття мусили так щільно зосередитися на його особі, що на його мову про іншу особу з далекого майбутнього як таку не звернули уваги, а знову ж таки віднесли до нього самого.

Так ця помилка проіснувала аж до сьогоднішнього дня в поглядах людства, оскільки невіруючі не турбувалися з приводу слів Спасителя, однак віруючі кожну спробу серйозної критичної перевірки переказів силоміць придушували саме внаслідок своєї побожности, священного трепету, не наважуючись наближатися до цих слів Спасителя. Вони упускали, одначе, при цьому, що йшлося не про його справжні первинні та власні слова, але лише про перекази, записані по довгому часі після його земних мандрів. Через це, одначе, зазнали вони, звісно, несвідомих змін після втручання людського інтелекту і людських особистих поглядів. Безперечно, й певна велич приховується в цьому благоговійному збереженні чисто людських переказів, а тому нікому за це не можна дорікнути.

Це все, однак, не завадить гальмівним наслідкам виниклих тут через помилки в переказах хибних поглядів, бо Закони Взаємодії і в цьому разі скасувати неможливо. Навіть якщо їхній прояв для людського духу позначиться лише як стримувальні ґрати на шляху дальшого піднесення, то це означає все ж таки фатальний застій і відсутність просування вперед, аж доки визвольне Слово прояснення оживе в ньому.

Тому, хто вірує в Сина Божого та його слова, оживотворюючи їх у собі, тобто несе їх у собі в правильному тлумаченні і діє згідно з ними, самозрозуміло, не треба очікувати на обітованого Сина Людського, бо він принесе не що інше, як те саме, що Син Божий уже приніс. Але обов’язково передумова є при цьому, що людина справді зрозуміла слова Сина Божого, не чіпляючись уперто за хибні перекази. Якщо вона хоча б у чомусь прив’язала себе до помилок, тоді в неї немає можливости завершити своє сходження, аж доки отримає роз’яснення, залишені Сином Людським, тому що обмежений людський дух не здатен самостійно звільнитися від ліан, котрі тепер густо розрослися навколо Істини.

Ісус означив Пришестя Сина Людського як останню можливість порятунку і вказав на те, що з Пришестям розпочнеться Суд, що ті, хто й тоді не захоче, або, інакше кажучи, буде неготовий через свою власну впертість чи млявість отримати роз’яснення, мають бути остаточно відкинуті. З цього треба зробити висновок, що надалі вже не випаде повторної можливости для роздумів та обрання рішень. Тут закладено також безсумнівне провіщення жорсткого втручання, котре означає кінець терплячого очікування. Це, знову ж таки, свідчить про майбутню боротьбу Світла проти всього темного, яка повинна закінчитися насильницьким знищенням усієї темряви.

Сподіватися на те, що вона розгорнеться згідно з людськими очікуваннями, бажаннями чи поняттями, не варто, бо проти цього говорять усі дотеперішні події. Ще ніколи в попередніх подіях людське розуміння не виявляло себе єдиним із проявами Божественної Волі. Завжди дійсність була іншою, ніж уявлялося людям, і лише іноді по тривалому часі поволі наставало усвідомлення події. І цього разу не слід очікувати жодних змін, тому що розуміння людей та їхні погляди нічого не виграли порівняно з тим, що було раніше, а навпаки, стали ще набагато «реальнішими».

Син Людський! Покрив іще лежить над ним та його часом. Якщо навіть у багатьох духів пробуджується невиразне передчуття, томління за днем його Пришестя, то, ймовірно, багато хто зі сповнених томління, не здогадуючись, пройде повз нього, не бажаючи впізнати його, тому що їхнє очікування на нього уявляло інше здійснення. Людині дуже тяжко дійти до думки, що Божественне на Землі, підкорюючись Закону Божому, зовні не може бути іншим, ніж самі люди. Вона хоче бачити в Божественному неодмінно тільки надземне, однак, на жаль, закувала себе в ланцюги настільки, що була б не здатна побачити надземне правильно, тим паче витримати його присутність. У цьому, однак, немає жодної потреби!

Людина, яка в природних Законах усього Творіння шукає Волю свого Бога, незабаром розпізнаватиме Її в них і нарешті дізнається, що Божественне може прийти до неї тільки шляхами цих залізних Законів, не інакше. Вона внаслідок цього стане пильною і все, що зустрінеться на її шляху, ретельно перевірятиме, але тільки з огляду на Божественні Закони, а не на погляди людей. Тож вона також у слушну годину розпізнає того, хто принесе їй звільнення у Слові. Завдяки власній перевірці принесеного, не зважаючи на лемент мас.

Кожен, хто здатен мислити, вже сам дійшов до того, що Син Божий і Син Людський не можуть бути однією особою! Різницю в самих цих словах виражено цілком чітко.

Чиста Божественність Сина Божого під час його Місії та втілення в людину, природно, саме внаслідок чистого Божественного несла в собі умову возз’єднання з Божественністю. За природою речей, щось інше взагалі неможливе. Це підтверджує і вказівка самого Сина Божого на його «возз’єднання з Отцем», його вислів «повернення до Отця». Отже, Місія Сина Божого як Посередника між Божеством і Творінням мусила тривати обмежений відрізок часу. Син Божий, як чисто Божественний, унаслідок сили притягання потужнішого спорідненого, безумовно, знову мусив бути притягнений до Божественного Витоку і після скидання із себе всього, що було поза Божественним, змушений там залишатися, тому не міг бути вічним Посередником між Божеством і Творінням укупі з людством. Отже, з поверненням Сина Божого до Отця виникла б нова прірва, і Посередника між чистою Божественністю і Творінням знову бракувало б. Син Божий сам сповістив людству про Пришестя Сина Людського, який потім залишиться вічним Посередником між Божественним і Творінням. У цьому прихована безмежна Любов Творця до Свого Творіння.

Відмінність Сина Людського від Сина Божого полягає в тому, що Син Людський хоча й народився з Чисто-Божественного, але водночас був пов’язаний зі Свідомо-Духовним, тож він ніби водночас однією ногою стоїть у Божественному, а другою – в найвищому Свідомо-Духовному. Він пробуває в кожній із частин і утворює так неперебутній міст між Божественним і вершиною Творіння. Цей зв’язок, одначе, приносить із собою вимогу залишатися відокремленим від Чисто-Божественного, та, попри це, допускає входження в Божественне, навіть зумовлює його.

Духовне доповнення до Божественного перешкоджає лише возз’єднанню, яке інакше було б неминучим. Те, що це є новою жертвою Любови Творця і виконанням Обітувань такої величі, яку може надавати і здійснювати тільки Сам Бог, людство навряд чи колись осягне. У цьому відмінність Сина Божого від Сина Людського. Це дає також підставу для визначення поняття Син Людський, бо в ньому здійснилося подвійне народження: перше – як Сина з Божественного, а друга частина – як Сина зі Свідомо-Духовного, з якого походять несвідомі паростки зародка людського духу.

Місія Сина Людського є продовженням і завершенням Місії Сина Божого, оскільки Місія Сина Божого могла бути лише тимчасовою. Вона, отже, з продовженням у завершенні є водночас і її закріпленням.

Тоді як Син Божий народився безпосередньо для виконання своєї земної Місії, Син Людський мусив окреслити значно ширше коло мандрів, перш ніж підійти до початку своєї справжньої Місії. Він, як умова для виконання свого, порівняно з Сином Божим, більш земного Завдання, зійшовши з найвищих Висот, мусив також пройти крізь найглибші низини. Не лише потойбічного, але й земного, аби мати можливість «випробувати» на собі все горе, всі страждання людей. Тільки завдяки цьому він зможе тоді, коли настане його година, дієво втрутитись у вади і, надаючи допомогу, здійснити потрібні зміни. З цієї причини він не мав права стояти осторонь переживань людства, але мусив у власному переживанні перебувати серед найгірших сторін людського буття, і навіть від них страждати. Знову-таки тільки заради людей мусив він, отже, пройти цей свій час навчання. Але оскільки для духу людського з його обмеженістю таке високе Керування є незрозумілим, і він здатен судити лише за зовнішніми ознаками, то саме це йому намагатимуться закидати, щоб утруднити йому, як свого часу і Христові, його Завдання. Саме те, що він заради людей мусив страждати, щоб розпізнати найболючіші місця помилок, тобто те, що йому довелося витерпіти або, переживаючи, пізнати задля пізнішого блага людей, захочуть використати вони, як камінь, щоб уразити його цим зі щоразу більшою ненавистю; у страху перед знищенням їх буде підбурювати до цього тремтяча темрява.

Те, що таке неймовірне, попри досвід земних мандрів Сина Божого, може статися ще раз, не є непоясненним, бо насправді більшість людей, котрі наразі мешкають на Землі, взагалі не повинні перебувати на ній, а мусили б дозрівати у значно глибших і темніших реґіонах! Лише в тривалому душевному реґресі з переважанням чисельности рабів свого власного інструменту – обмеженого інтелекту, прихована причина цього. Обмежений інтелект, як єдиновладний володар, завжди чисто по-земному сприяв усьому матеріяльному, через що розросталися суміжні лихі побічні явища. Наслідком цього став занепад вищого осягнення, що утворив пролом і донизу простягнув руку, за яку могли вхопитися для інкарнації душі, котрі інакше зі своїм духовним тягарем через перебування в щільній темряві ніколи б не змогли з’явитися на поверхні Землі. Передусім, це чисто тваринні відчуття при зачатті, а також інші прагнення до земних насолод, які в аморальні часи, що тривають уже протягом століть, призвели до того, що неповноцінні душі можуть підніматися. Потім вони повсякчас кружляють над майбутніми матерями і при нагоді інкарнуються, тому що перед темрявою все світле досі добровільно відступало, щоб не забруднитися.

Так поступово етерноречовинне оточення Землі ставало дедалі щільніше, темніше і, отже, важче, така важкість навіть саму груборечовинну Землю відводить від шляху, доступнішого вищим духовним впливам. Оскільки ж більшість усіх інкарнованих, власне, належить до реґіонів, розташованих значно нижче за саму Землю, то в цьому також полягатиме тільки Божественна Справедливість, коли такі душі буде зметено з неї, щоб опустити їх до місця, якому вони насправді й належать, де серед абсолютно подібних до себе не матимуть більше жодної можливости звалити на себе нову провину, і в результаті швидше дозріватимуть до зароджуваних змін у стражданнях їхньої сфери.

Не людська воля зможе колись обрати Богопосланого Сина Людського, а Сила Божа піднесе його в годину, коли людство, безпорадно скиглячи, благатиме про спасіння. Тоді змовкне огуда, бо жах закриє такі вуста, і слухняно буде прийнято всі дари, що їх Творець запропонує своїм створінням через нього. Однак того, хто не захоче прийняти їх від нього, буде вигнано на віки вічні.

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля]