У Світлі Істини

78. Стать

Більшу частину земних людей тяжко гнітить думка про стосунки між обома статями: чоловічою і жіночою. Винятком у цьому, напевно, є лише легковажні особи, яких взагалі ніщо не гнітить. Усі інші, маючи різноманітні погляди, намагаються відкрито або подумки якимось чином вирішити для себе це питання. На щастя, існує багато людей, котрі з нетерпінням чекають, аби саме в цьому їм показали правильний дороговказ. Чи керувалися б вони тоді ним, залишається, щоправда, під питанням. Факт, одначе, в тому, що вони дуже цим переймаються і більшість із них пригнічені усвідомленням того, що вони необізнані в цьому питанні.

Його намагалися вирішити в рамках шлюбу чи звести до нього, але в такий спосіб покищо не вдалося наблизитися до задовільної основної думки, оскільки тут, як і всюди, перш за все, людині треба з’ясувати, з чим вона має справу! Інакше вона ніколи цього не вирішить. І це її непокоїтиме.

При цьому багато хто вже від початку дуже часто має неправильне розуміння самого слова «стать». Його сприймають узагальнено, тоді як справжній зміст набагато глибший.

Якщо ми хочемо мати правильне уявлення про нього, нам не варто бути настільки однобічними, обмежуючи його визначеннями, які можуть слугувати інтересам лише чисто земного громадського устрою і часто цілковито суперечать Законам у Творінні. У таких суттєвих речах треба заглибитись у Творіння, аби збагнути основну думку.

Ми називаємо поняттями «жіноче» і «чоловіче» просто дві різні статі. Слово «стать», одначе, вводить більшість людей від початку вирішальним чином в оману, оскільки мимоволі в думках часом виникає зв’язок із продовженням роду. А це неправильно. Поділ на жіноче і чоловіче в цьому сенсі, з точки зору великої ідеї Творіння, має деяке значення лише для найбільш зовнішньої, найщільнішої грубої речовинности. Що ж до головних подій – жодного.

Що таке стать? Духовний зародок під час свого виходу з Духовного Царства безстатевий. І немає жодного розщеплення, як багато хто припускає. Розщеплення є окремим винятком, про який я розповім у кінці цих міркувань. У своїй основі духовний зародок завжди залишається завершеним у собі. Зі становленням свідомости в своїх мандрах крізь Подальше Творіння, тобто самочинну подобу Справжнього Творіння, він, як уже я багато разів казав, залежно від ступеня його свідомости, набуває відомих нам людських форм, які є наслідуванням Образу та Подоби Божої – Першостворених.

При цьому вирішальним є характер діяльности духовного зародка. Це означає, в якому напрямі такий духовний зародок під час становлення свідомости переважно прагне розвивати закладені в ньому здібності – чи в позитивному, сповненому сили й енергії, чи в негативному, спокійно підтримувальному. Залежно від того, куди вабить його головне бажання.

Обидва може він використовувати відповідно до свого походження, бо духовний зародок несе в собі всі здібності – як одні, так і другі, без обмежень. Він у собі цілком завершений. Усе залежить лише від того, які з них він у собі розвине. І внаслідок здійснюваної ним діяльности – навіть якщо ця діяльність спочатку полягає лише в потужному бажанні, що підноситься до пориву, – утворюється форма. Позитивне утворює чоловічу форму, негативне – жіночу. Тут уже проявляється чоловіче і жіноче назовні через їхню видиму форму. Обидва у своїй формі є визначеним вираженням роду їхньої діяльности, який вони для себе обирають або бажають.

Жіноче і чоловіче, отже, із загальноприйнятим поняттям статі не мають нічого спільного, а визначають лише рід діяльности у Творінні. Лише в так добре відомій людям Грубій речовинності утворюються із форми органи продовження роду, які ми розрізняємо як чоловічі та жіночі. Тільки груборечовинне тіло, тобто земне тіло, для продовження роду потребує цих органів.

Рід діяльности у Творінні утворює, отже, форму справжнього тіла, чоловічу або жіночу, а груборечовинне земне тіло своєю чергою є лише його грубо припасованим відображенням.

Таким чином, і статеві зносини ставляться на щабель, до якого вони належать, тобто на найнижчий щабель, що є у Творінні, на чисто груборечовинний, якнайдалі розташований від Духовного.

Тим сумніше, коли людський дух під ярмом цієї цілком належної до найбільш зовнішньої шкаралупи діяльности схиляється настільки, що стає її рабом! І це сьогодні стало, на жаль, таким поширеним, що складається картина, котра показує, як безцінне та високо розташоване духовне під прикриттям найгрубішої речовинности добровільно дозволяє себе топтати й гнобити.

Самозрозуміло, що такий протиприродний розвиток подій мусить призвести до лихих наслідків. Протиприродний, тому що, у згоді з природою, духовне є найвищим у всьому Творінні, і гармонія в ньому можлива доти, доки духовне, як найвище, панує, а все інше, одначе, під ним лишається, також у зв’язку з груборечовинним земним.

Мені тут, напевно, не має потреби особливо вказувати на те, яку нікчемну роль у цьому відіграє людина, котра свій дух підкорила верховенству найгрубішої речовинної оболонки. Оболонки, яка тільки завдяки йому набуває своєї чутливости і зі скиданням тіла знову мусить її втратити; вона, як інструмент у руках духу, напевно, потребує догляду, аби бути корисною, але завжди все-таки повинна залишатися лише підвладним інструментом, бо в устрої Творіння немає комунізму! Там, де виникає ця загроза, настає крах як неодмінний наслідок, оскільки така частина мусить бути відтятою як хвора, щоб дисгармонія не поширювалася далі. Таким крахом взаємодія виправляє у Творінні пошкоджені місця.

Духовна, сутнісна та етерноречовинна форми тіла змінюються, щойно духовний зародок змінює свою діяльність. Якщо він переходить від негативної переважно до позитивної діяльности, то жіноче формування повинне перетворитися на чоловіче, і навпаки, бо переважний рід діяльности вибудовує форму. За цією зміною, одначе, шкаралупа земної грубої речовинности не може так швидко встигати. Вона не настільки здатна до перетворень, тому саме й розрахована лише на зовсім короткий час. Зміна в ній стане помітною при нових інкарнуваннях, яких здебільшого буває багато.

Тож і виходить, що дух людський дуже часто навперемінно мандрує то в чоловічому, то в жіночому тілі крізь свої земні життя, залежно від того, як змінюється його внутрішня позиція. І це потрібно для того, аби поступово розвинулися всі здібності духовного зародка.

Я казав уже, що панівне в бажаній діяльності є вирішальним для виникнення форми, оскільки духовний зародок не буде займатися неодмінно цілком позитивним або неодмінно цілком негативним.

При цьому невикористані здібності залишаються тоді в дрімотному стані, але в будь-який час можуть бути пробуджені.

Якщо ж усе-таки однораз станеться так, що духовний зародок розвине всі позитивні частини, то вплине це настільки потужно на негативні нерозвинуті здібності, що може статися їх витискування, і при цьому відторгнення, через що відбудеться розщеплення. Такі відторгнуті таким чином частини іншого роду змушені тоді внутрішньо пробудитись і, самозрозуміло, у своїй замкнутості набути протилежної форми, тобто жіночої. Це тоді розщеплений зародок, який себе знову мусить знайти, щоб стати цільним. Така подія в цілому є, одначе, неприйнятною.

Людське уявлення, що для кожної людини існує душа, яка її доповнює, саме по собі правильне, але не в сенсі попереднього розщеплення. Парна душа – це щось зовсім інше. Я це вже підкреслював у моїй доповіді «Шлюб»* (Доповідь №25). Парна душа є лише підхожою до іншої душі. Це означає, що одна душа розвинула саме ті здібності, яким інша душа дала змогу дрімати в собі. Завдяки цьому настає тоді цілковита доповнюваність, наявна спільна робота загальних здібностей духу, всіх негативних і всіх позитивних. Такі доповнюваності в житті трапляються, одначе, не один, а багато разів, тож людина, яка бажає знайти для себе підхожу душу, може зустріти не одну цілком визначену іншу людину. Вона у своєму земному бутті може зустріти їх багато, щойно лише триматиме свою здатність до відчуття в чистоті та бадьорості.

Умови для життя у щасті виконати, отже, зовсім не так важко, як здається на перший погляд напівобізнаним. Мати щастя значно легше, ніж багато хто гадає. Людство мусить тільки спершу пізнати Закони, закладені у Творінні. Якщо воно житиме згідно з ними, то неодмінно стане щасливим! Сьогодні воно, однак, ще дуже далеке від цього, і тому покищо ті, хто наблизиться до Істини у Творінні, здебільшого змушені почуватися самотніми, що, одначе, зовсім не робить їх нещасливими, а несе в собі глибокий мир.

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля]