У Світлі Істини

Життя

Уявлення людини про життя було досі хибним. Усе, що вона називала життям, є не що інше, як вимушений рух, який треба розглядати лише як природний наслідок справжнього Життя.

У всьому Творінні існує, отже, формуючи, дозріваючи, підтримуючи та розпадаючись, лише післядія більш або менш потужного руху. Людський інтелект дослідив цей рух як щось найвище і в ньому досяг своєї межі. Далі він у своєму дослідженні просунутися не може, тому що сам є продуктом цього руху. Тому назвав він його, як найвище своє пізнання, просто «силою» або «живою силою», або ж «життям».

Але це не Сила і не Життя, а лише його природний неминучий наслідок, бо Сила є тільки в самому Житті, єдина з Ним, невід’ємна від Нього. Оскільки Сила і Життя невід’ємні одне від одного, а Творіння сформувалося, підтримується та розпадається лише з руху, то й усередині Творіння не може бути мови ні про Силу, ні про Життя.

Хто, отже, хоче говорити про відкриття Прасили або навіть про використання Прасили в машинах, той вводить себе в оману, тому що всередині Творіння її взагалі не можна знайти. Він приймає за неї щось інше і через своє сприйняття помилково іменує «Силою». Така людина, проте, цим доводить, що вона не має жодного уявлення про події у Творінні або власне про нього; за це їй, одначе, не варто дорікати, бо вона поділяє цю необізнаність з усіма своїми ближніми, вченими чи невченими.

Тому я в моєму Посланні від початку говорив про «Силу», яка струменить крізь Творіння, оскільки я багато що лише в такий спосіб для людей міг зробити зрозумілим.

Інакше вони моїх викладів взагалі б не осягнули. Нині ж можу я в них піти далі й подати картину, що відтворює хід усіх подій у більш доступний спосіб. По-новому представлено цей опис, але це нічого не змінить у раніше наданих мною роз’ясненнях, навпаки, все залишається точно таким, як я говорив, і як є насправді. Це нове у моєму нинішньому відтворенні таким лише здається, тому що цього разу я по-іншому висвітлюватиму події.

Я надаю таким чином тверду основу, велике вмістилище, в яке людина може помістити все, дотепер сказане в Посланні, як повсякчас рухливу, киплячу начинку, внаслідок чого воно стане єдиним цілим, безумовно взаємопов’язаним, у якому все витікає одне з одного. Унаслідок цього людина отримає для себе невичерпний, гармонійний в усьому загальний огляд досі невідомої їй великої події, що несе в собі її власне становлення та буття.

Слухач і читач нехай спробують образно уявити собі те, що я перед ними розгортаю:

Життя, справжнє Життя є щось цілком самостійне, цілком незалежне. Інакше б воно не могло бути названо «Життям». Це, одначе, притаманно лиш єдиному Богові! І оскільки, крім Бога, нічого по-справжньому «живого» немає, то Він єдиний володіє Силою, що закладена в Житті. Він, один-єдиний, і є, отже, тією часто згадуваною Прасилою, або взагалі «Силою»! А в Силі своєю чергою міститься Світло! Слово «Прасвітло» для цього так само хибне, як і слово «Прасила», бо є просто тільки одне Світло і одна Сила: Бог!

Буття Бога, Сили, Світла, тобто Життя саме обумовлює вже Творіння! Оскільки Живлюще Світло, Живлюща Сила не може не випромінювати! І в цих випромінюваннях міститься все потрібне для Творіння!

Випромінювання, одначе. не є Саме Світло!

Отже, все поза Богом суще має своє джерело тільки у випромінюванні Бога! Це випромінювання є, одначе, для Світла самозрозумілою дією. І ця дія була завжди, споконвіку.

Сила випромінювання поблизу Світла, природно, є найбільшою, такою, що в ньому не може бути жодного іншого руху, крім безумовного, чітко спрямованого руху вперед, який міститься у випромінюванні. Тож іде він від Бога далеко, в казкову далечінь, протяжність якої людський дух не спроможний уявити.

Але там, де цей безумовний порив уперед, рівнозначний невпинному величезному тискові, нарешті дещо слабшає, тоді досі спрямований тільки вперед рух набуває орбітального типу. Цей орбітальний тип руху зумовлено тим, що Живлюща Сила водночас діє як притягання, внаслідок чого все, що вийшло за межі повного випромінювання, знову притягується назад до того пункту, де панує лише рух, спрямований уперед. Унаслідок цього виникають орбітальні рухи еліптичної форми, тому що жодного власного руху немає, навпаки, він зумовлений лише викидом за межі визначеного пункту того, що з наступним втягуванням повертається назад унаслідок притягання, що міститься в Силі, тобто в Богові Самому.

У цих орбітальних рухах величезний тиск безпосереднього випромінювання слабшає, природно, виникає незначне охолодження, а з нього, своєю чергою, утворюється деякий осад.

Осад опускається глибше, або ще далі від найпотужнішого Первісного Випромінювання, одначе завжди втримується всепроникною Силою притягання, але водночас він завжди містить у собі ще достатньо сили пориву випромінювання, внаслідок чого виникають щодалі нові орбітальні рухи, які залишаються в щораз інших, але цілком визначених межах. Так іде слідом осад за осадом, утворюються в них одні рівні еліптичних круглястих рухів за іншими, що призводить до скупчення і зрештою до щодалі стійкіших форм, усе більше й більше віддалених від Початкового Випромінювання та його величезного, спрямованого вперед тиску.

Ґрадації, що виникають при цьому, утворюють рівні, на яких з’єднуються й утримуються певні роди, залежно від ступеня їх охолодження. Ці рівні, або роди я вже описував у моєму Посланні, як великі основні рівні – рівень Духовного на найвищому місці у Творінні, потім Сутнісного, що прилягає до нього, Етерноречовинного і нарешті Груборечовинного зі своїми численними ґрадаціями. Те, що найдосконаліші роди розташовані вище і ближче до Вихідного Пункту, є самозрозумілим, тому що вони більш подібні до нього, оскільки на них притягання Живлющої Сили мусить діяти потужніше. — —

Як я вже сказав, випромінювання Світла, що діє так незбагненно, було завжди, споконвіку.

Однак Бог не дозволив цьому випромінюванню діяти й проникати далі тієї межі, до якої безумовно спрямований уперед потік іще утворював пряму лінію, тому Чисте Божественне Випромінювання без охолодження та без пов’язаного з ним випадання в осад іще залишалося в усій своїй сяючій ясноті. Це створена Самим Богом суща споконвіку Божественна Сфера! У цій ясноті ніколи не могло виникнути жодне помутніння, а отже, й жодне викривлення, жодна зміна. Тільки повна гармонія з Витоком, із Самим Світлом, була можлива. І вона нерозривно пов’язана з Богом, тому що цього Випромінювання Живлющої Сили як Його природного наслідку уникнути неможливо.

До цієї розташованої під незбагненним для людського духу тиском якнайближче до Живлющої Сили Божественної Сфери як її найбільш зовнішня межа й точка закріплення належить Замок Ґраля, який можна вважати завершальним протилежним полюсом. Він стоїть, отже, ще в колі Божественного, і тому сущий споконвіку та на всю вічність пребуде незмінним, хоча Творіння й мусить колись перетворитися на руїни.

Так було споконвіку. Це щось для людського духу незбагненне.

Щойно Бог, за Своїм Волінням, послав назовні велике Слово: «Хай станеться Світло!», – промені пробилися крізь досі бажану межу далі у позбавлений Світла Всесвіт, приносячи рух і тепло. І тим установився початок Творіння, яке, породивши дух людський, змогло стати для нього батьківщиною.

Бог, тобто Світло, не потребує цього Творіння. Якщо Він знову обмежить Випромінювання рамками його невідворотности, внаслідок чого залишиться лише Сфера Божественної Чистоти, в якій ніколи не може виникнути помутніння, як це було вже дотепер, то настане кінець усьому, що вийшло за її межі. З цим припинилося б, одначе, й буття людини, яка тільки в ньому може бути свідомою! —

Безпосереднє Випромінювання Світла може породжувати тільки досконале. Однак при змінах цього первинного тиску, які виникають унаслідок щораз більшої віддалености, ця первісна досконалість послаблюється, тому що при наростаючому охолодженні повсякчас відокремлюються й лишаються позаду окремі частини. Чистота в Досконалості зумовлює тиск Божественного Випромінювання в його найвищій Силі, можливий тільки поблизу Бога. Тиск породжує рух, який супроводжується теплом, палом, розжаренням. Тиск же є лише наслідком Сили, а не самою Силою, як і Випромінювання виникає лише під тиском Сили, а не від самої Сили. Тому випромінювання у Творінні є лише наслідком відповідного руху, який своєю чергою мусить скеровуватися наявним тиском. Отже, там, де немає випромінювання у Творінні, там немає і руху, або, як помилково кажуть люди, немає «життя». Бо кожен рух випромінює, а стан спокою є ніщо, нерухомість, яку люди назвали смертю. Тож Великий Суд відбудеться також лише внаслідок підвищеного тиску Божественного Променя, який передано через інкарнованого в Грубій речовинності Посланця Божого, якому Бог дав Іскру Своєї Живлющої Сили. Перед тиском цієї Іскри Живлющої Сили, яка, звісно, не може бути такою потужною, як величезний Тиск Живлющої Сили в Богові-Отцеві Самому, може встояти лише те, що правильно вібрує в Законах дії Божої Сили! Адже воно завдяки цьому зміцниться, а не дійде до білого розжарення, бо для цього випромінювання Сили Іскри недостатньо. А все, що при цьому заважає, буде вирвано з корінням, витиснуто з його хибного руху, розмелено й розкладено, для чого випромінювання Сили Іскри цілком вистачить. Тож Великий Суд Божий відбудеться цілком самочинно й ніяк не підлягатиме сваволі Посланця Бога. Він відбудеться просто на підставі Закону Випромінювання, котрий мусив утворитися як наслідок Випромінювання Божої Сили, бо все, що правильно рухається в помислах і вчинках, випромінює у Грубій речовинності фіолетовий колір.

А все, що є темрявою, підвладне злу або спрямоване до нього, чи то в помислах, чи бажаннях, має каламутно-жовтий колір. Ці два кольори є вирішальними для Суду! Залежно від сили воління чи вчинку випромінювання також стають слабкими або сильними. З Посланцем Божим Промінь Божественного Світла незміненим приходить у Творіння, а отже, й сюди, на Землю! Божественне Світло зміцнює та підносить добре, тобто все по-земному фіолетове, тоді як усе по-земному каламутно-жовте Воно розкладе та знищить.

Залежно від роду та сили воління або вчинку випромінювання стає сильним чи слабким. І відповідно до цього утворюється тоді рід і сила судящої дії Променя Божественного Світла в непохитній справедливості!

Можна цілком правильно сказати, що Творіння охоплює та пронизує гігантський багатобарвний пучок випромінювань. Ці випромінювання є, одначе, лише тиском різноманітних рухів, спричинених тиском Живлющої Сили Бога. Іншими словами, Бог своєю Живлющою Силою підтримує Творіння. Усе це правильно, байдуже, яку форму вираження буде для цього обрано, треба лише точно знати справжнє походження та хід подальшого розвитку, якщо хочемо з цим щось чинити.

Як найвищий ступінь палу мусить розжарюватися добіла, так відбувається і в Божественній Сфері, тоді як при зменшенні ступеня поступово виникають інші кольори і в охолодженні все щодалі більше ущільнюється!

У цих земних поняттях і далі роз’яснюючи, хочу я сказати, що людський дух ніколи не зможе стати розпеченим добіла, оскільки він постав на рівні, в якому тиск послабився і вже не здатен породити цей найвищий ступінь палу. Таким чином, за своїм походженням він належить до роду, який уже не може свідомо витримати цей найвищий ступінь Сили. Або можна також сказати: тільки за цілком визначеного охолодження постає духовне і може усвідомити себе. Також рід, з якого походить «дух», є лише осадом із Божественної Сфери, що мусив утворитися внаслідок незначного охолодження, і так далі.

Це поширюється, одначе, ступінчасто далі. Перший осад із Божественної Сфери утворює Чистодуховне, з якого походять Першостворені. І лише їхній осад приносить рід, із якого можуть розвинутися людські духи. Осад від цього роду своєю чергою приносить Сутнісне, з якого випадає Етерноречовинне, яке наостанок приносить Груборечовинне. Однак при цьому є ще дуже багато проміжних щаблів кожного з названих тут основних родів, у тім числі й у Божественному, які при переходах з одного до іншого мусять надавати можливість зв’язку між ними.

Перший осад із Божественної Сфери, легко зрозуміло, є найбагатшим за змістом, і зміг тому відразу усвідомити сам себе, утворивши так званих Першостворених, тоді як із цього першого осаду наступний дальший осад уже не такий потужний, і лише поступово мусив розвинутися до самоусвідомлення. Від нього походять людські духи.

Завдяки багатшому змісту свого роду Першостворені стоять на найвищому місці у Творінні, бо вони утворюють перший осад із Божественної Сфери, тоді як людські духи беруть початок лише з подальшого осаду і, самозрозуміло, навіть за повної зрілости не можуть досягти вершини багатших за змістом свого роду Першостворених, а повинні залишатися на вершині власного роду. Для сходження на вершину їм бракує того, чого вони не можуть додати. Хіба що Живлюща Сила Божа безпосередньо надала б їм таке, що аж ніяк не може трапитися за природного проходження шляху, а мусило б надійти від у Творіння зануреної Живлющої Частини Бога, оскільки при переході з Нею, як із власною справжньою Живлющою Силою, припинилося б неодмінне за інших умов подальше охолодження випромінювання. Вона єдина тому здатна безпосередньо завдяки власному випромінюванню додати людському духові те, з чим він зможе ступити за межі реґіону Першостворених.

При викиді випромінювання за межі Божественної Сфери, тобто при започаткуванні Творіння, в розташованому на найвіддаленішій межі вічному Замку Ґраля, на іншому її боці, тобто в найдуховнішій частині Творіння, виникла прибудова, тож і Першостворені можуть зі свого боку відвідувати нову частину Замку в Духовному аж до обумовленої їхнім родом верхньої межі. Один крок за неї, тобто входження в Божественну Сферу, означав би для них негайну втрату свідомости, зникнення в полум’ї білого розжарення, якби… вони могли зробити цей крок. Але це неможливо, оскільки незвичний для них набагато сильніший тиск Божественної Сфери просто відкидає їх назад, або, інакше кажучи, цей тиск не дає їм змоги увійти. Він у цілком природний спосіб закриває перед ними вхід, не потребуючи, щоб при цьому ще щось відбувалося.

Схоже трапляється з розвинутими людськими духами при намаганні проникнути на рівень перебування Першостворених.

Тож стоїть Замок Ґраля зі своєю духовною прибудовою сьогодні як посередник між Божественним і Творінням. Через нього течуть усі потрібні для Творіння випромінювання, і Син Людський, як Цар Ґраля, є єдиним Посередником, який може переступити межу між Божественним і Творінням завдяки роду свого походження, що пов’зує Божественне з Духовним. Із цієї причини мусила відбутися Містерія цього зв’язку.

Далі під цим Замком Ґраля і реґіоном Першостворених розташований уже Рай, як найвищий, найпрекрасніший пункт для духів людських, які досягли повної зрілости в Божественній Волі, підкорилися Законам Його Випромінювання. — —

Тут я не хочу входити в подробиці, аби картина подій не стала занадто розтягнутою. Про це видам я ще книги для земної науки з метою вивчення окремих подій, таких як, наприклад, розвиток на деяких рівнях, взаємодія між ними і так далі. Нічого не можна пропускати, інакше виникне прогалина, яка відразу призведе до зупинки в людському знанні.

Отже, якщо дух земної людини, досягнувши зрілости, після довгих мандрів повертається до визначеної для його роду межі, тобто до початку сильнішого тиску, то він не може розпалитися більше, ніж йому дає змогу його повна зрілість. Вищий тиск іще потужнішої сили мусив би розплавити й спалити рід його властивости, підвищивши ступінь палу, внаслідок чого його «Я» було б утрачено. Він тоді як людський дух перестав би існувати і мусив би згоріти, зникнувши в білому Світлі, тоді як уже в реґіоні Першостворених через наявний у ньому вищий тиск втратив би свідомість.

Біле Світло, тобто Боже Випромінювання, в якому може свідомо існувати тільки Божественне, несе в собі, отже, всі основні складові частини Творіння, що при повільному охолодженні осідають униз, в русі формуються і, сформовані, з’єднуються, однак більше не розчиняються одна в одній, тому що бракує потрібного для цього тиску. При кожному ступені охолодження утворюється визначений осад і лишається позаду. Передусім, опускається Божественне, пізніше Духовне, потім Сутнісне і нарешті ще далі – лише Етерна та Груба речовинність.

Тож Творіння є, по суті, осадом при щораз більшому охолодженні білого Світла, Випромінювання Живлющого Світла. Духовне, так само, як і cутнісне, може утворитись і стати свідомим за цілком визначеного ступеня охолодження, що рівнозначно зменшенню тиску Божого Випромінювання.

Коли я тут кажу про розплавлення або розчинення людського духу при занадто сильному тиску Випромінювання Світла, то при цьому не треба в тому, що відбувається при перетині цієї межі, вбачати нірвану буддистів, як їм, можливо, дуже хотілося б витлумачити моє роз’яснення. Моє теперішнє роз’яснення стосується подій, спрямованих від Світла донизу, тоді як нірвана повинна бути найвищим пунктом для шляху вгору.

Тут з’явилася б перешкода, бо щоб із цієї Землі піднятися вгору, в Духовне Царство, в Рай, аби знайти на його найвищій межі цей пункт, кожен людський дух, як «свідоме Я», мусить уже досягти найвищої зрілости. Зрілости згідно з Божественною Волею, а зовсім не згідно з людською уявою. Інакше він не зможе ввійти в це Царство. Якщо ж він як свідомий самого себе дух дозрів аж настільки, то вищий тиск Божественної Сфери затримає його на межі, відштовхне. Він не зможе просунутися далі! Та він цього й не захоче. У Божественній Сфері він ніколи не зміг би насолоджуватися радістю, тому що там уже не міг би бути людським духом, а був би розплавлений, тоді як у Духовному Царстві, в Раю, знаходить вічну радість і у вдячності взагалі більше не думає про те, щоби бажати цілковитого розчинення.

Крім того, у своїй повній зрілості він потрібен для піднесення та вдосконалення розташованих під ним рівнів, які в дальшому осадженні здатні витримати ще менш потужний тиск, ніж він. Там він, людський дух, є найбільшим, тому що він витримує потужніший тиск, навіть потребує його. — — —

Завдання людського духу в цих низовинах полягає в тому, щоб усе, що перебуває під ним, із притаманною йому силою якомога більше відкрити впливові чистих Випромінювань Світла, ставши посередником, через якого може проникати потужніший тиск, і діяти, добровільно надаючи благо всьому іншому, тому що він може сприймати і, розподіляючи, передавати далі цей вищий тиск, який, очищуючи, розкладає все нечисте.

Людина в цьому, на жаль, господарювала погано. Певно, у Творіннях розвинулося все, що до нинішнього часу мусило розвинутися, підлягаючи тиску й пориву, але хибно, бо тут людина не лише провалилася, а навіть оманливо повела не вгору, а донизу! З цієї причини все стало лише потворними карикатурами замість природної краси.

Природним же бути означає прямувати вгору, прагнути вгору, відповідаючи притяганню Живлющої Сили. Бо в природності все прагне лиш у височінь, як і кожна травинка, кожна квітка, кожне дерево. Тож, на жаль, те, до чого призвело людське воління, лише зовні має подібність до того, чому воно повинне було сприяти.

Багате внутрішнє життя, наприклад, при поверховому зовнішньому розгляді часто можна сплутати з пустотою, що проявляється у великій самовпевненості. Чисте шанування всього прекрасного у своїх виявах спочатку подібне до ницої хтивости, бо обоє виражають певний ступінь мрійности, тільки одне справжнє, а друге фальшиве і слугує лише засобом для досягнення мети. Тож під справжню чарівність підробляється марнославство, істинним служінням прикидається кар’єризм. У такий спосіб це поширюється на все, що виплекала людина. Лише зрідка ведуть її шляхи до Світла. Майже все схиляється до темряви.

Це мусить бути викорінено, щоби з цього Содому та Гоморри постало Царство Боже на Землі! Все нарешті спрямується тоді назустріч Світлу, для чого людина є посередником!

Про Саме Світло, про Бога я тут не кажу. Це для мене надто святе! Крім того, людина все одно ніколи б не змогла цього осягнути – вона мусить вічно вдовольнятися тим, що Бог є!

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля]