У Світлі Істини

86. Відчуття

Кожне відчуття відразу формує образ. У цьому формуванні образу бере участь мозочок, який повинен бути мостом душі до її володіння тілом. Це та частина мозку, за посередництва якої ви бачите сни. Ця частина, своєю чергою, пов’язана з переднім мозком, завдяки діяльності якого виникають більше прив’язані до простору та часу думки, з яких зрештою складається інтелект.

Зверніть особливу увагу на перебіг процесу! Ви можете при цьому чітко розрізнити, коли відчуття до вас промовляє через дух чи коли почуття через інтелект!

Діяльність людського духу викликає в сонячному сплетінні відчуття і при цьому водночас приводить у дію мозочок. Це вплив духу. Тобто це хвиля сили, що виходить від духу. Цю хвилю людина відчуває природно там, де дух у душі перебуває у зв’язку з тілом, у центрі так званого сонячного сплетіння, що передає рух далі до мозочка, на який чиниться вплив. Цей мозочок, залежно від визначеного роду різноманітних вражень, подібно до фотографічної пластини формує образ події, яку побажав дух або яку дух сформував потужною силою свого воління. Образ без слів! Передній мозок приймає цей образ і намагається описати словами, внаслідок чого відбувається породження думок, які потім відображаються в мові.

Уся подія насправді дуже проста. Я хочу ще раз повторити: дух за допомогою сонячного сплетіння чинить вплив на наданий йому міст, тобто закріплює у хвилях сили визначене воління на наданий йому для цього інструмент мозочка, який сприйняте відразу передає далі – в передній мозок. При цьому передаванні вже відбуваються невеликі зміни через ущільнення, оскільки мозочок примішує до нього власні риси. Як зчеплені одна з одною ланки єдиного ланцюга, працюють у людському тілі інструменти, надані духові в розпорядження для використання. Вони всі діють, однак, лише формуючи – інакше вони не можуть. Усе передане їм вони формують згідно з особливостями власної природи. Тож і передній мозок приймає пересунутий йому від мозочка образ і втискує його відповідно до свого дещо грубішого роду вперше у вужче поняття простору та часу, при цьому ущільнює і приносить його таким до вже відчутного етерноречовинного світу мислеформ. Услід за цим він формує, одначе, також уже слова і фрази, які потім завдяки органам мовлення проникають у етерну Грубу речовинність у вигляді сформованих звукових хвиль, аби знову ж таки породити в ній новий вплив, який викличе рух цих хвиль. Промовлене слово є, отже, проявом образів за посередництва переднього мозку. Він спроможний скерувати напрям впливу, одначе, також замість органів мовлення на органи руху, внаслідок чого замість слова виникає напис або дія.

Це нормальний перебіг бажаної Творцем діяльности людського духу в Грубій речовинності.

Це правильний шлях, який мав би привести до здорового подальшого розвитку у Творінні, причому людство взагалі не змогло б заблукати.

Людина, проте, добровільно зійшла з цієї дороги, встановленої для неї природою її тіла. Норовливо втрутилася вона в нормальний перебіг діяльности ланцюга інструментів, зробивши інтелект своїм ідолом. Цим кинула вона всі сили на плекання інтелекту, однобічно зосередившись тільки на цьому пункті. Передній мозок, як породжувач думок, порівняно з усіма іншими інструментами, що беруть участь у цьому процесі, непомірно напружувався. Це помстилося за себе, звісно. Рівномірну спільну роботу всіх окремих ланок було зірвано та порушено, а разом із цим і будь-який правильний розвиток. Велике навантаження лише переднього мозку впродовж тисячоліть призвело до його надмірного розростання порівняно з усім іншим. Наслідком є відтисненння на задній план діяльности всіх знехтуваних частин, які мусили залишатися слабшими через недостатнє використання. До них, насамперед, належить мозочок, який є інструментом духу. З цього випливає, що діяльність справжнього людського духу наштовхувалася не лише на серйозні перешкоди, але часто зовсім переривалась і зводилася нанівець. Можливість правильного сполучення з переднім мозком по мосту мозочка втрачено, тим часом зв’язок людського духу безпосередньо з переднім мозком цілком виключено, оскільки його природа взагалі не придатна для цього. Він цілковито залежить від повноцінної роботи мозочка, в послідовності за яким стоїть згідно з Волею Божою, якщо хоче правильно виконувати призначену для нього діяльність. Приймати вібрації духу – ось для чого потрібна природа мозочка. Без нього взагалі не можна обійтися, бо передній мозок повинен своєю діяльністю підготовляти перехід до Етерної речовинности та етерної Грубої речовинности, і тому зовсім інша, значно грубіша його властивість.

В однобічному надмірному плеканні переднього мозку полягає прабатьківський гріх земних людей проти Бога, або, точніше кажучи, проти Божественних Законів, які лежать в основі правильного розподілу діяльности всіх тілесних інструментів, так само як і в усьому Творінні. Дотримання правильного розподілу принесло б із собою правильний і прямий шлях сходження для людського духу. Однак людина у своїй честолюбній зарозумілості втрутилася в ланки здорової роботи, піднесла одну частину і виплекала її осібно, не звертаючи уваги на все інше. Це мусило призвести до нерівномірности та перебоїв. Якщо ж перебіг природних подій наштовхується на перешкоди такого роду, то неодмінним наслідком мусить бути захворювання і невдача, а наостанок – дикий безлад і крах.

Тут, одначе, мається на увазі не лише тіло, а передусім дух! Із цим зловживанням волею в нерівномірному плеканні двох мізків задній мозок упродовж тисячоліть через нехтування поступово занепав, таким чином дух у своїй діяльності затримався. Це був прабатьківський гріх, тому що однобічне надмірне плекання переднього мозку з часом уже передавалося кожній дитині як груборечовинний спадок, через що духовне пробудження та подальше зміцнення для неї неймовірно затруднилося від самого початку, бо потрібний їй для цього міст заднього мозку вже не був так легко прохідним і дуже часто навіть ставав відрізаним.

Людина навіть не здогадується, яка потужна осудлива на її ж адресу іронія прихована в утворених нею висловах «великий мозок» і «мозочок»! Неможливо висунути страшнішого звинувачення в її зловживанні Божественними Установленнями! Вона відзначає цим точно найтяжче зі своєї земної провини, оскільки вона тонкий інструмент груборечовинного тіла, який повинен їй допомагати на цій Землі, у блюзнірській норовливості настільки скалічила, що він їй не лише не міг служити так, як було передбачено Творцем, а навіть мусить затягнути її в безодню загибелі! Люди провинилися цим значно тяжче, ніж п’яниці або ті, хто руйнує своє тіло, стаючи рабом усіх пристрастей!

А нині оволоділа ними, крім того, ще й самовпевненість, що Бог повинен зробити Себе зрозумілим для них настільки, щоб вони у навмисно викривленій оболонці свого тіла змогли Його розуміти! При цьому вже вчиненому блюзнірстві – ще й така вимога!

Людина в ході природного розвитку могла б легко та радісно підніматися щаблями до Світлих Висот, якби не втрутилася блюзнірською рукою в Діяння Боже! Прокляття їй, якщо нині вона із вдячністю не вхопиться за останній якір порятунку! Погибель на неї, щоб не могла ще більше затівати й поширювати нещастя та гріхи, завдаючи страждань ближнім, як відбувалося досі! Немає іншої можливости, як дозволити таким калікам мозку деґрадувати в божевільній манії величі, яка ще й сьогодні оволодіває великими масами! Людина майбутнього матиме нормальні мізки, які, рівномірно працюючи, лише гармонійно підтримуватимуть один одного. Задній мозок, названий мозочком через те, що він занепав, тепер зміцніє, бо досягне правильної діяльности, доки перебуватиме в правильному співвідношенні з переднім мозком. Тоді знову буде гармонія, а все судомне й нездорове мусить зникнути!

Однак повернімося до подальших наслідків досі такого хибного способу життя: цей непропорційно надто вже малий задній мозок робить сьогодні для істинних серйозних шукачів також важким розпізнання, що в них є справжнє відчуття, а що лише просто почуття. Як я казав уже раніше, почуття породжується переднім мозком, коли його думки впливають на нерви тіла, які у зворотному випромінюванні нав’язують передньому мозку спонукання до так званої фантазії.

Фантазія – це образи, що їх породжує передній мозок. Їх не можна прирівняти до образів, які формує мозочок під тиском духу! Тут маємо відмінність між проявом відчуття як наслідком діяльности духу і результатом виниклого в тілесних нервах почуття. Обидва утворюють образи, які необізнаному важко або взагалі неможливо розрізнити, попри таку величезну відмінність між ними. Образи відчуття справжні й приховують у собі живу силу, а образи почуття, тобто фантазії, є вимислами із запозиченої сили.

Цю відмінність, одначе, легко виявить той, хто знає хід становлення в сукупному Творінні, а потім уважно спостерігає сам за собою.

При утворенні образів відчуття, результату діяльности мозочка як мосту для духу, спершу безпосередньо виникає образ, і потім лише переходить у думки, причому через думки він чинить тоді вплив на життя почуттів тіла.

При породженні образів переднім мозком, одначе, відбувається навпаки. Тут думки повинні йти першими, щоб закласти для них основу. Це відбувається, однак, усе так швидко, ніби зливається воєдино. За певних навичок у спостереженні, проте, зможе людина дуже скоро точно розпізнати, якого роду ця подія.

Дальшим наслідком цього прабатьківського гріха є плутанина у снах! Із цієї причини люди сьогодні вже не можуть покладатися на ту цінність снів, яка їм справді повинна належати. Нормальний мозочок під впливом духу надавав би сни чітко й не заплутано. Це означає, що то взагалі були б не сни, а переживання духу, сприйняті й відтворені мозочком, доки передній мозок відпочиває у сні. Нині величезна сила переднього, або денного, мозку, одначе, чинить ще й протягом ночі свій вплив, випромінюючи на досить чутливий задній мозок. Він у своєму сьогоднішньому послабленому стані сприймає потужні випромінювання переднього мозку одночасно з переживаннями духу, внаслідок чого виникає мішанина, як при подвійному експонуванні фотографічної пластини. Що призводить потім до теперішніх нечітких снів.

Кращим доказом цього є те, що часто уві сні трапляються також слова та фрази, які походять тільки з діяльности переднього мозку, який одноосібно формує слова та фрази, оскільки він тісніше прив’язаний до простору і часу.

Тому людина нині вже недоступна або ж лише недостатньо доступна для духовних застережень та повчань через задній мозок, і внаслідок цього значно більше наражається на небезпеки, яких інакше вона могла б уникнути завдяки духовним застереженням!

Отже, крім цих названих лихих наслідків, є ще багато інших, до яких призвело втручання людини в Божественні Установлення, бо насправді все зло постало лише з цього одного, однак для кожного сьогодні настільки очевидного прогріху, який суто був плодом марнославства, яке виникло внаслідок постання жінки у Творінні.

Людина нехай вирветься тому нарешті з наслідків прабатьківського зла, якщо не хоче загинути.

Зусиль потребує, звісно, все, – і це також. Людина повинна адже пробудитися зі свого затишку, щоб нарешті стати тим, чим вона повинна була стати вже від самого початку! Покровителем Творіння та посередником Світла для всіх створінь!

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля]